Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.
Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.
Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.
А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.
Як хороше, як гарно навкруги тобі, осінь, за цю красу!
Вночі було досить холодно,заснути так жодного разу і не вдалось, здається ось він такий потрібний та бажаний сон,як черговий порив вітру розпахує вікна і в маленькій вже до того остившій кімнатці стає ще холодніше.Тому зараз зрозумівши,що поспати сьогодні більше не вдасться я узявся писати. У такому холоді писати вірші настрою не було зовсім,тому пишу новий запис у щоденнику. Мій годинник зламався,але думаю зараз десь п'ята година ранку. Учора ходив платити за опалення. За що не знаю деруть такі гроші. Батареї холодні та ще в черзі по три години стій,а потім вислухуй дурня контролера. Як багато хотілося йому сказати!
Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.
Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.
Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.
А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.
Як хороше, як гарно навкруги тобі, осінь, за цю красу!
Вночі було досить холодно,заснути так жодного разу і не вдалось, здається ось він такий потрібний та бажаний сон,як черговий порив вітру розпахує вікна і в маленькій вже до того остившій кімнатці стає ще холодніше.Тому зараз зрозумівши,що поспати сьогодні більше не вдасться я узявся писати. У такому холоді писати вірші настрою не було зовсім,тому пишу новий запис у щоденнику. Мій годинник зламався,але думаю зараз десь п'ята година ранку. Учора ходив платити за опалення. За що не знаю деруть такі гроші. Батареї холодні та ще в черзі по три години стій,а потім вислухуй дурня контролера. Як багато хотілося йому сказати!