Гарний звичай робити писанки та крашанки виник у нас в Україні ще з дохристиянських часів.

Роблять їх у Великодню суботу. Здебільшого фарбуються крашанки в червоний, жовтий та синій кольори. Для жовтого вживається суха торішня трава або яблунева кора. Для синього — варяться проліски. Вживаються ще сушені ягоди бузини та лушпиння цибулі. Яєць красять тринадцять, щоби згадати дванадцять апостолів, а також вшанувати Зробити писанку не так уже й складно. Будь-хто може її створити. Інструментом для виготовлення писанок є паличка з бляшаною трубочкою на кінці. На сирому яйці вимальовуються розтопленим воском ті місця, що їх треба лишити незафарбованими. Коли малюнок закінчено, яйця опускаються у фарбу. Потім їх виймають і кладуть, щоб висохли. Писанки складаються в череп’яну миску й ставляться в піч, де температура повинна бути не більше 35-40. Коли віск розтопиться і спливе з яєць, писанка готова (За О. Воропаєм).

II. Випишіть із тексту слова, утворені за до словотворчих часток. Розберіть їх за будовою.​

Цілком практичні та конкретні результати – підтвердити родинні зв’язки, права на нерухомість, довести національність предка (польську, чеську, німецьку, єврейську) з метою переїзду в іншу країну на підставі коренів, дізнатися про родові захворювання і таке інше. Можливість налагодити «духовний зв’язок» зі своїми пращурами, відчути приналежність до величезного роду, тисячам людей, кожен з яких вижив та зробив все можливе для того, щоб ти з’явився на світ, і таким чином отримати до від пращурів в різних справах. Шанс зрозуміти причини сімейних проблем, життєвих сценаріїв предків, що повторюються у нащадків, та в результаті змінити «карму роду». Отримати більш свідоме відношення до традицій роду, до членів родини, що, як правило призводить до розв’язання родинних суперечок, примиренню, більшій єдності родини та спільному збереженню традицій.

З неочікуванних результатів:

З’являється відчуття того, що ти маєш бути гідним своїх пращурів, «підтримати честь роду». І якщо вони досягли в житті значних успіхів, то й ти маєш зробити щось хороше. З’являється внутрішнє відчуття відповідальності перед своїм родом. Тут мені деякі шуткували: “Тобі, мабуть, нема чим пишатися, так хочеш пишатися досягненнями пращурів та їх дворянським родом”. Але на мій погляд власне дворянство не є так цікавим, як конкретні досягнення конкретних осіб. Як Ви гадаєте, хто з пращурів цікавіший як людина – селянин, у документах котрого написано, що грамоту він вивчив самостійно вдома (що каже про велику жагу цієї людини до знань), або дворянин, котрий мав усі можливості бути освіченим, але залишився неписьменний? Розуміння багатонаціональності своїх пращурів. Наприклад, я у себе на цей час нарахувала вже сім національностей підтверджених архівними даними та ще з добрий десяток за генетичним аналізом. Нещодавно на генеалогічній конференції провідний український генеалог Томазов В. В., розповідаючи про користь генеалогії, відмітив, що вона – це найкращі ліки від ксенофобії! Я з ним повністю погоджуюсь і мрію, щоб якамога більше людей зрозуміли цю істину. В кожному з нас – «вінегрет» з національностей! Так який сенс ненавидіти народи, носієм генів яких ти є? В іншій статті прочитала, що глобалізація, завдяки активному змішуванню різних національностей, скоріше за все приведе до зникнення багатьох національних та релігійних конфліктів. І зараз цей процес набагато прискорюється. Навіть серед моїх близьких та знайомих є багато міжнаціональних шлюбів, причому досить екзотичних. Яскравий приклад: жінка з України, що має серед своїх пращурів крім українців, ще поляків та турок, одружується з сином корейця та голландки. Нове розуміння історії – після початку генеалогічних пошуків я зовсім іншим чином стала сприймати історію, змінивши погляд ззовні на погляд зсередини. Це ж велика різниця – прочитати про «якесь там повстання в якумусь там році» (одне з багатьох), або прочитати про те ж саме повстання, але якщо твій пращур Іван Петрович Сидоренко особисто брав у ньому участь!

Объяснение:

Чи бачили ви, як цвітуть Петрові батоги? Не бачили? І не знаєте, які вони? Може чули, як старенькі їх ще називають диким цикорієм? 1 ростуть вони на узбіччі доріг, на занедбаних пасовищах, під плотами, на смітниках. Аж до серпня стирчать голі, безлисті кущики з довгими прутиками.  І раптом сонячного ранку серпень розвішує по тих довгих прутиках круглі шматочки синього-яскравого неба. І ті дивовижні синьоокі кущі-букети милують очі доти, поки сонечко із зеніту не зверне до заходу. Тоді квіточки, наче по команді, скручуються, ховаються у пазухи, і стає знову кущ непривабливим аж до наступного ранку. А як тільки вранішнє сонечко вип'є із прутиків росичку, то і заяскравіють неповторної краси сині квіточки. Від кольору цих квіточок у нашому селі Могилівці здавна місяць серпень називали синьооким