Графічний диктант Записати схеми до даних речень. Я мрію так життя прожити, щоб кров і піт віддать землі своїй, щоб у плодах мої хилились віти, щоб розроставсь в глибинах корінь мій. І здавалося мені, що це сам Шевченко промовляє крізь віки, щоб підтримати рідний народ у скрутну для нього годину. Наступили ті осінні тихі та смутні дні, коли сонце світить і не гріє, коли спадає з дерева останнє пожовкле листя. Коли пісні мойого краю пливуть у різних голосах, мені здається, що збираю цілющі трави я в лугах

  В художественном произведении есть свое бытие, но это не бытие жизни. Бытие жизни неповторяемо, — бытие художественного произведения бесконечно повторяемо при новом чтении.  Бытие жизни умирает во времени, бытио художественного произведения вновь оживает при чтении, независимо от ушедшего времени.  Бытие жизни всегда часть и включено в общий поток жизни, уносящий его, — бытие художественного произведения замкнуто в себе, изолировано от меняющегося бытия жизни. Бытие жизни совершается вне предопределений нашего разума, — бытие художественного произведения всегда предопределено творцем.  Для бытия жизни не поставлена цель, — художественное произведение создано всегда для определенной цели, оправдывающей его бытие. Бытие жизни может быть непостигаемо разумом, но будет существовать, а бытие художественного произведения, не будучи постигаемо разумом, не существует. Если мы перейдем к людям, живущим в бытии художественного произведения, например, Алеша, Дмитрий, Грушенька, Смердяков и т. д., то увидим следующее:   Человек жизни может быть в разных бытиях, — человек художественного произведения живет только в его бытии.  Человек жизни, родясь и старея, умирает; человек художественного произведения бесконечно повторяет свою жизнь. Целей существования человека, в жизни мы не знаем, а в художественном произведении для человека всегда намечена цель.

кщо людину виховувати в атмосфері добра, то добро залишиться у її душі на все життя. а якщо навпаки завжди кричати і проявляти зневагу, то самі знаєте... що бажаєте то і маєте. саме тому на мою думку, твердження "вчися доброму погане на ум не прийде" - правильне.      як доказ можу навести образ Чіпки із твору Панаса  Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні". Чіпка зростав у зневазі своїх однолітків і односельчан.це послугувало мотивом до озлоблення і ненависті до оточення, що згодом вилилось в тяжкий злочин - вбивство цілої сім"ї.     ще прикладом даної думки є образ Докії з твору Бориса Грінченка "Каторжна". дівчинку з самого дитинства принижували і відштовхували від себе найближчі люди. ось вона перетворилась в злосовісну людину, що згодом вирішила підпалити будівлю через зраду.     отже, висновок за вами, читачі. поміркуйте над тим, щоб було якби ми вчилися поганому, а не навпаки...