Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.
У класі було тихо, попри те, що учнів біля однієї з парт було стільки, що й ніде курці клюнути. Раптом двері відчинилися - у них з'явилася дівчина того ж віку із невеличким стосом паперу. - Ось, - вона обережно поклала його перед іншими вашого Карпенка-Карого - фиркнула вона, - не розумію, можна й було якусь іншу комедію... - То давай, - під'юдив один із хлопців, уважно читаючи сценарій. - "Мартина Борулю", наприклад. - То це ж також він, - засміявся другий. - Знаю, - з єхидним обличчям відповіла дівчина. - Олен, то пропонуй, - хлопець відірвався від читання і глянув на неї. - Ой, та ну вас, - Олена махнула рукою і сіла на своє місце, подалі від юрби. - Так, розбираємо ролі, - хлопець почав ритися у тому білому хаосі, що вже панував на столі, і за мить дістав листок із списком персонажів. - Та-а-ак, - протягнув він. - Влад, не вмикай розумника, - підігнав його хтось. - Коля, й без тебе розберуся, - відрізав Влад, пильно придивляючись до тексту. - Кажи швидше. - Герасим Калитка! - майже не викрикнув на весь клас. - Я! Влад скоса подивився на добровольця. - Вася, з якого дива? - А чому й ні? - він гордо підняв голову. - Та нічого, - він глянув на дійових осіб у списку, - здається, ти б краще Клима зіграв... - А хто то? - Василеві очі заграли цікавістю. Влад награно закашлявся: - Робітник. Вася поник. - А що там у нього? - Та не знаю, - Влад гортав сторінки комедії, - Герасима бачу, Параску бачу, Романа... то постоїш. Клас засміявся. - Ага, вже, - ображено пхикнув Вася, - Герасимою буду. - Ще раз запитаю: з якого дива? - усміхнувся Влад, - ось Максим є, здається, більше на хазяїна землі схожий. - А я що, не хазяїн? - Вася випнув груди, від чого дівчата прикрили губи, що він не бачив їхнього сміху. - Та ні, - засміявся Коля, - так ти більше на індика схожий. Влад мовчки дивився на нього. Всі знали про його прагнення скрізь показати себе. Танцювати? Вася! Співати? Вася! Грати на гитарі? Вгадайте хто? От тільки все виходило не дуже. Що ж, може тут щось краще буде, але навдрядчи. Та й хто захоче майже півсценарію вчити? - Бери, - Влад подав йому якісь листки, - вирізай свої слова. Так, наступний на аукціоні. Наступна, точніше, Параска. Далі вже їх Вася не слухав, лиш мовчки і з сопінням вирізав репліки. Він їм покаже, як потрібно грати. Ото буде вищий пілотаж! *** Далі були канікули. Ніхто не виходив: всі сиділи вдома, вчили слова. Недарма: фестиваль, заради якого ця вся катавасія й почалася, в перший день навчання опісля вихідних. Лиш в останні дні канікул збиралися на репетиції. Не було лиш Васі Бондаренка. То боліє, то не може, то ще щось. Аби хоч слова вивчив... Нарешті зібралися. Як тільки Вася зайшов до класу, відразу до нього, наче реп'ях, причепився Влад: - Ти де був? Чому пропускав репетиції? Слова вивчив? Вася понишк. - Ні. Весь клас загудів. Хлопець засоромився, але опускати рук не хотів: він не з таких. -Я вивчу слова, - махнув він рукою, перед виступом мені вистачить часу! Ви сумніваєтеся, що я відповідальний? Влад не знав, що й казати. Він лиш сів назад на своє місце, обурений. Вася швидко сів за своє і почав вчити. У будь-якому випадку, робив вигляд. *** Фестиваль у розпалі. Людей наче у вулику. - Ну що? - Влад знову причепився до Васі. - Вивчив, - тріумфально викрикнув хлопець. Почалося. Вася вийшов на сцену. Ось його репліка. Він вже відкрив рот. І відразу замовк. Запал тиша, яка тривала наче вічно, покриваючи акторів ганьбою. - Е е... - на все, що він спромігся. Всі зійшли зі сцени похнбплені, дивлячись на Васю із люттю. Він і сам не виглядав щасливим. - Ну що, - Влад поплескав його по плечу, - відповідальний ти наш.
P.S.: Текст недосконалий і великий. Думаю, що зумів підкинути Вам ідею для написання вже свого. ;)
Відповідь:
Пояснення:
НАГОЛОС - ДУША МОВИ*
Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.
Раптом двері відчинилися - у них з'явилася дівчина того ж віку із невеличким стосом паперу.
- Ось, - вона обережно поклала його перед іншими вашого Карпенка-Карого - фиркнула вона, - не розумію, можна й було якусь іншу комедію...
- То давай, - під'юдив один із хлопців, уважно читаючи сценарій.
- "Мартина Борулю", наприклад.
- То це ж також він, - засміявся другий.
- Знаю, - з єхидним обличчям відповіла дівчина.
- Олен, то пропонуй, - хлопець відірвався від читання і глянув на неї.
- Ой, та ну вас, - Олена махнула рукою і сіла на своє місце, подалі від юрби.
- Так, розбираємо ролі, - хлопець почав ритися у тому білому хаосі, що вже панував на столі, і за мить дістав листок із списком персонажів.
- Та-а-ак, - протягнув він.
- Влад, не вмикай розумника, - підігнав його хтось.
- Коля, й без тебе розберуся, - відрізав Влад, пильно придивляючись до тексту.
- Кажи швидше.
- Герасим Калитка! - майже не викрикнув на весь клас.
- Я!
Влад скоса подивився на добровольця.
- Вася, з якого дива?
- А чому й ні? - він гордо підняв голову.
- Та нічого, - він глянув на дійових осіб у списку, - здається, ти б краще Клима зіграв...
- А хто то? - Василеві очі заграли цікавістю.
Влад награно закашлявся:
- Робітник.
Вася поник.
- А що там у нього?
- Та не знаю, - Влад гортав сторінки комедії, - Герасима бачу, Параску бачу, Романа... то постоїш.
Клас засміявся.
- Ага, вже, - ображено пхикнув Вася, - Герасимою буду.
- Ще раз запитаю: з якого дива? - усміхнувся Влад, - ось Максим є, здається, більше на хазяїна землі схожий.
- А я що, не хазяїн? - Вася випнув груди, від чого дівчата прикрили губи, що він не бачив їхнього сміху.
- Та ні, - засміявся Коля, - так ти більше на індика схожий.
Влад мовчки дивився на нього. Всі знали про його прагнення скрізь показати себе. Танцювати? Вася! Співати? Вася! Грати на гитарі? Вгадайте хто?
От тільки все виходило не дуже. Що ж, може тут щось краще буде, але навдрядчи. Та й хто захоче майже півсценарію вчити?
- Бери, - Влад подав йому якісь листки, - вирізай свої слова. Так, наступний на аукціоні. Наступна, точніше, Параска.
Далі вже їх Вася не слухав, лиш мовчки і з сопінням вирізав репліки. Він їм покаже, як потрібно грати. Ото буде вищий пілотаж!
***
Далі були канікули. Ніхто не виходив: всі сиділи вдома, вчили слова. Недарма: фестиваль, заради якого ця вся катавасія й почалася, в перший день навчання опісля вихідних. Лиш в останні дні канікул збиралися на репетиції. Не було лиш Васі Бондаренка. То боліє, то не може, то ще щось. Аби хоч слова вивчив...
Нарешті зібралися.
Як тільки Вася зайшов до класу, відразу до нього, наче реп'ях, причепився Влад:
- Ти де був? Чому пропускав репетиції? Слова вивчив?
Вася понишк.
- Ні.
Весь клас загудів.
Хлопець засоромився, але опускати рук не хотів: він не з таких.
-Я вивчу слова, - махнув він рукою, перед виступом мені вистачить часу! Ви сумніваєтеся, що я відповідальний?
Влад не знав, що й казати. Він лиш сів назад на своє місце, обурений.
Вася швидко сів за своє і почав вчити. У будь-якому випадку, робив вигляд.
***
Фестиваль у розпалі. Людей наче у вулику.
- Ну що? - Влад знову причепився до Васі.
- Вивчив, - тріумфально викрикнув хлопець.
Почалося.
Вася вийшов на сцену. Ось його репліка. Він вже відкрив рот. І відразу замовк.
Запал тиша, яка тривала наче вічно, покриваючи акторів ганьбою.
- Е е... - на все, що він спромігся.
Всі зійшли зі сцени похнбплені, дивлячись на Васю із люттю. Він і сам не виглядав щасливим.
- Ну що, - Влад поплескав його по плечу, - відповідальний ти наш.
P.S.: Текст недосконалий і великий. Думаю, що зумів підкинути Вам ідею для написання вже свого. ;)