Хліб - найбільше багатство переказ
У всі віки на всіх перепуттях історії хліб був найбільшим із багатств.
Коли його обмаль, чваньковите золото непотріб. Його
закопують у землю, як мерця, його ховають за ковані двері, як
найпідлішого злочинця. А хліб і в бундючні хороми, і в селянські оселі здавна вносили на золотих підносах із шанобою. Ти,
золото, годишся тільки для того, щоб на тобі подавати до столу
звичайний чорний житній хліб. Недарма збіднілі народи відверталися
від держав, котрі мали багато золото руки до тих, які
мали багато хліба.
Хліб переважає все. Одне пшеничне зерно тяжче за гори золота.
Вкинуте в землю, воно за один лиш рік дає тисячу зерен. А золотий
мішок вік пролежить у землі й нічого не вродить.
Тож недарма хлібом і сіллю зустрічає Україна своїх дорогих гостей.
Ідіть, народи! Україна не відмовить вам, як не відмовить у хлібі сусід
сусідові, село селу. Можливо, в інших державах не так заведено.
Можливо, там, де владарює золото, за хліб і гребуть золото. А у нас ні.
У нас віддають хліб тією ж міркою, якою позичили... Ми позичаємо
хліб на багатство.
Щоб був у нас хліб, ми щодня повторюємо слова молитви і мовимо:
"Отче наш, хліб наш насущний дай нам сьогодні". І цю молитву батьки
заповідають нам, а ми - нашим дітям. Бо хліб безцінний. Він
сильніший за все, смачніший за все, він дорожчий за золото,
насущний і святий хліб із нашого поля.
Район, в якому я живу, достатньо молодий. У нас тут багато шкіл і дитячих садків. Щовечора як висипе дітлахів на вулицю — весело, гамірно. Багато хто з жителів району виводять на прогулянку своїх четвероногих вихованців. Подивишся, хтось веде породисту собаку у вишуканому нашийнику на шкіряному поводку, а хтось маленьку дворняжку на мотузочку, але з таким почуттям гідності, наче це представник найціннішої собачої породи. І є чим пишатися, дружбою братів наших менших і довірою, яку вони нам виявляють.
Дивно, що в період економічної нестабільності держави, коли багато хто з людей не може дозволити собі повноцінного харчування, люди підгодовують тварин. Недалеко від будинку, в якому я живу, є невеликий ставок. Навесні туди злітаються дикі качки. І жителі мікрорайону взяли над ними опіку. Пташок ніхто не кривдить, вони стали майже ручними. А того року, коли наше місто було на грані екологічної катастрофи (злива затопила очисні споруди і залишила місто без питної води), люди вистоювали довгі черги до машин із водою, щоб забезпечити свої сім'ї, але не забували і про безпритульних тварин.
Іноді я гаю, як старенька бабуся, наша сусідка, підгодовує дворових собак. Спочатку мешканці будинку сварили її, мовляв, не принаджуйте, на що вона відповідала незрозумілими для нас, дітей, словами: "Собачу пайку їмо, дитинко". А потім розповіла нам старовинну легенду про те, як Бог цокарав людей за гріхи голодомором. І тільки виття голодної собаки змусило його змилостивитись. Так що виходить, що ми в боргу перед собакою.
Дивіться такожМені здається, що все одно ми замало добра робимо для тваринного світу. Чи завжди ми чуйно ставимось до всіх тварин? Мабуть, що ні. Часто ми любимо тільки своїх четвероногих друзів і без вагань ображаємо чужих або безпритульних, нічиїх. Бувають випадки, коли батьки, виконуючи примху своєї дитини, приносять в дім кошеня, пташку, собача, а потім, коли дитина натішиться, викидають безпомічну тваринку на вулицю. Мене вражає така безвідповідальність, стає соромно за людську підступність і несправедливість.
Я переконана, що представники тваринного світу, брати наші менші, дають нам значно більше, ніж ми їм. Вони дарують нам ласку і відданість, свою приязність і любов. Вони ввіряють нам своє життя. І ми не маємо права не виправдати їхню довіру.