Перший хліб. Ніде у світі того не роблять, що роблять лемки, освячуючи перший хліб. Обирають найбільшу піч у Зелених Млинах, за коровайниць, ті випікають велетенський коровай, із нього мелива, одягають хлопця і дівчину в старовинний національний одяг, покладають їм пшеничні вінки на голови, тоді беруть коровай на рушник і через усе село з музиками несуть до майдану. На майдані процесію зустрічає натовп, перед яким стоїть стіл, застелений білою скатертю. З натовпу виходить найстарший із лемків і найстарша з лемківень, також у старовинних костюмах, приймають коровай від молодих і дарують його народові — покладають на стіл. Старий говорить якісь високі слова про хліб, про одвічне благо мати його сьогодні та повсякчас, про щастя сіяти та збирати його, про землю, яка ні до чого не здатна без людської любові та без наших рук. Тоді бере ножа, і, доки музики грають «Твій день настав», лемки підходять до столу породинно, і кожна з родин отримує свою частку короваю, до числа їдців. Вільно той шматок поділити і з’їсти тут же таки і вільно однести додому й причаститися новим хлібом у родинному колі, після чого дозволено всім учиняти хліб з нового врожаю.
Через те, що люди вбили собі в голову такий безглуздий принцип, як: "Ну, від однієї смітинки нічого не трапиться, до смітника йти далеко...".
Через те, що люди вміють тільки забирати, а давати- ні, наше довкілля з кожним днем, місяцем, роком, десятиліттям падає на коліна перед смітником... Через це і трапляється масове забруднення повітря та водойм... Невинні нецивілізовані люди та нещасні тваринки страждають через лінь кожної людини, яка не може взяти себе в руки і, побери його біс, взяти і викинути той безглуздий папірець в смітник! Дійти декілька нещасних метрів до того смітника! Що ж подіяти, що вчинити, щоб здерти кайдани з нашої напів забрудненої неньки Землі? Необхідно більше небайдужих та організовних людей! Не потрібно соромитися підійти і надати до тим, хто займається цією справою. Якщо ми разом- ми сила! Тільки разом ми можемо врятувати цей світ. Наш світ.
Перший хліб. Ніде у світі того не роблять, що роблять лемки, освячуючи перший хліб. Обирають найбільшу піч у Зелених Млинах, за коровайниць, ті випікають велетенський коровай, із нього мелива, одягають хлопця і дівчину в старовинний національний одяг, покладають їм пшеничні вінки на голови, тоді беруть коровай на рушник і через усе село з музиками несуть до майдану. На майдані процесію зустрічає натовп, перед яким стоїть стіл, застелений білою скатертю. З натовпу виходить найстарший із лемків і найстарша з лемківень, також у старовинних костюмах, приймають коровай від молодих і дарують його народові — покладають на стіл. Старий говорить якісь високі слова про хліб, про одвічне благо мати його сьогодні та повсякчас, про щастя сіяти та збирати його, про землю, яка ні до чого не здатна без людської любові та без наших рук. Тоді бере ножа, і, доки музики грають «Твій день настав», лемки підходять до столу породинно, і кожна з родин отримує свою частку короваю, до числа їдців. Вільно той шматок поділити і з’їсти тут же таки і вільно однести додому й причаститися новим хлібом у родинному колі, після чого дозволено всім учиняти хліб з нового врожаю.
Через те, що люди вбили собі в голову такий безглуздий принцип, як: "Ну, від однієї смітинки нічого не трапиться, до смітника йти далеко...".
Через те, що люди вміють тільки забирати, а давати- ні, наше довкілля з кожним днем, місяцем, роком, десятиліттям падає на коліна перед смітником... Через це і трапляється масове забруднення повітря та водойм... Невинні нецивілізовані люди та нещасні тваринки страждають через лінь кожної людини, яка не може взяти себе в руки і, побери його біс, взяти і викинути той безглуздий папірець в смітник! Дійти декілька нещасних метрів до того смітника! Що ж подіяти, що вчинити, щоб здерти кайдани з нашої напів забрудненої неньки Землі? Необхідно більше небайдужих та організовних людей! Не потрібно соромитися підійти і надати до тим, хто займається цією справою. Якщо ми разом- ми сила! Тільки разом ми можемо врятувати цей світ. Наш світ.