Кожен народ має свою мову, своє письменність. А кожна мова має притаманні лише їй риси. Відомо, що українська мова за мелодійністю посідає друге місце між європейськими мовами, поступаючись лише італійській. Будемо ж пишатися, що ця співуча солов’їна мова є нашою рідною!
На жаль, сьогодні далеко не кожний громадянин України спілкується рідною мовою. І це не його провина, так склалося історично. Але ніколи не пізно виправити цю помилку. Людям, для яких українська мова не є материнською, теж буде цікаво прилучитися до її краси, спізнати її духовне багатство. Кожна людина має зрозуміти, що мова — це не просто засіб спілкування, а щось більш значуще. Тільки рідна мова передає дух рідного краю.
Мені, наприклад, дуже подобається слухати українські народні пісні. Вони не просто мелодійні, а якісь безкінечно приємні… Навіть важко передати ці почуття словами. Я завжди пригадую легенду про пісню, яку прочитала в одній книжці. Коли Бог вирішив наділити дітей світу талантами, українцям дісталася пісня. Дівчина-Україна взяла цей дарунок і міцно притиснула його до грудей. Недарма, коли чуєш українську пісню, її слова та мелодійність пронизують серце.
Але мова — це не тільки пісні, це щоденне спілкування. Хіба не приємно слухати, як маленьке дитя говорить цією солов’їною мовою?! Адже майбутнє нашої України залежить від сьогоднішніх дітей. Отож, плекаймо нашу рідну мову та розвиваймо любов до неї!
Вживати нецензурну лайку сьогодні стало нормою. Не стримують себе ні молоді, ні старі.Великою мірою - це б виразу своїх почуттів. При чому не завжди негативних. Відомо, що є лайливі слова, які означають захоплення, схвалення, визнання тощо. І тут багато залежить від виховання та кола спілкування людини. Як би ми не виховували одне одного, викорінити це явище з нашого життя стає все важче. Що ж стосується мого ставлення до людей, які полюбляють нецензурно висловлюватися, так воно негативне. Інколи, коли чую на вулиці, як хтось матюкається, то аж бридко стає, особливо, якщо погані слова вилітають із уст неповнолітніх, так і хочеться підійти до них і сказати: "Не будь бидлом, говори - культурно.
Кожен народ має свою мову, своє письменність. А кожна мова має притаманні лише їй риси. Відомо, що українська мова за мелодійністю посідає друге місце між європейськими мовами, поступаючись лише італійській. Будемо ж пишатися, що ця співуча солов’їна мова є нашою рідною!
На жаль, сьогодні далеко не кожний громадянин України спілкується рідною мовою. І це не його провина, так склалося історично. Але ніколи не пізно виправити цю помилку. Людям, для яких українська мова не є материнською, теж буде цікаво прилучитися до її краси, спізнати її духовне багатство. Кожна людина має зрозуміти, що мова — це не просто засіб спілкування, а щось більш значуще. Тільки рідна мова передає дух рідного краю.
Мені, наприклад, дуже подобається слухати українські народні пісні. Вони не просто мелодійні, а якісь безкінечно приємні… Навіть важко передати ці почуття словами. Я завжди пригадую легенду про пісню, яку прочитала в одній книжці. Коли Бог вирішив наділити дітей світу талантами, українцям дісталася пісня. Дівчина-Україна взяла цей дарунок і міцно притиснула його до грудей. Недарма, коли чуєш українську пісню, її слова та мелодійність пронизують серце.
Але мова — це не тільки пісні, це щоденне спілкування. Хіба не приємно слухати, як маленьке дитя говорить цією солов’їною мовою?! Адже майбутнє нашої України залежить від сьогоднішніх дітей. Отож, плекаймо нашу рідну мову та розвиваймо любов до неї!