I. Продовжте речення: «Текст — це...». 1. ...граматично організована одиниця мови, яка складається з одного або кількох слів і виражає закінчену думку.
2. ...граматично організована одиниця мови, частини якої нерівноправні за змістом і об’єднані в одне ціле за до підрядних сполучників і сполучних слів.
3. ...складне речення, частини якого рівноправні за змістом і граматично поєднуються сурядними сполучниками.
4. ...складне речення, частини якого з’єднуються в одне граматичне та смислове ціле не сполучниками і сполучними словами, а лише інтонацією.
5. ...повідомлення, яке складається з кількох чи багатьох речень, характеризується змістовою і структурною завершеністю і певним ставленням автора до змісту висловлення.
збільшення
50 років у житті Всесвіту - це лише невловима мить… А ось у житті людини, житті творчого колективу чи навчального закладу - то ціла епоха, за якою стоїть не одне покоління із своїми традиціями, досягненнями і проблемами… Так було і в історії нашого класу бандури, відкритого тепер уже у далекому 1961 році.
Першими викладачами по класу бандури працювали Галина Дмитрівна Тищенко, Діана Степанівна Єрофеєва, Ольга Леонідівна Тарсунова, Володимир Петрович Науменко. Саме вони набрали і навчали найперших учнів-бандуристів нашої школи. А їх було тоді зовсім не багато. У 1966 році закінчили школу по класу бандури 7 учнів. А потім, щороку, по одному - два учні.
На повну силу клас бандури заявив про себе коли у школі почало працювати подружжя Кобилянських: Оксана Михайлівна, українська красуня із м'яким чарівним голосом, та Леонід Леонідович - народний кобзар, талановитий музикант і неординарна особистість. То справді було цікаве творче життя миргородських бандуристів і їхніх учнів, де поєднались в одне ціле навчання, концертна діяльність і… перші перемоги на творчих оглядах і конкурсах. Уже у 1970 році ансамбль бандуристів школи (керівник Л.Л.Кобилянський) здобув вагому перемогу у республіканському огляді "Творчість юних", і його нагородили Почесною грамотою Міністерства культури УРСР.
Я не знаю, чи вам щось говорить бандура,
Чи якісь почуття з глибини підійма.
А у мене чудна, дивовижна натура:
Від бандури хворію, і ліків від неї нема.
Ці ліричні рядочки, мабуть, чи не найкраще характеризують творчу натуру і педагогічний хист іще одного ветерана-бандуриста нашої школи - Раїси Дмитрівни Солдатової. Талановита випускниця Рівненського державного музичного училища, вона з 1975 року почала наполегливо працювати над створенням у школі тепер уже капели бандуристів. Немало сил і часу витратила Раїса Дмитрівна, доки вдалося придбати необхідну кількість хороших бандур та відшліфувати творчу і виконавську майстерність цього самобутнього учнівського колективу, виступам якого щиро і сердечно аплодували вдячні глядачі не тільки Миргорода, а й навіть далеко за його межами.
- А першими учасниками новоствореного ансамблю, - згадує Раїса Дмитрівна, - тоді стали сестри Красько Люба і Ніна. Вони приїздили до музичної школи із села Гасенки. Сьогодні це висококваліфіковані спеціалісти, викладачі по класу бандури у м.Лубнах, мають власних талановитих учнів. Із часом ансамбль збільшився до 25 учасників. У 1994 році він перетворився на капелу. При капелі існував квартет бандуристів: Сколотова Оксана, Стрижова Таня, Ільяшенко Марина та Зінчик Вікторія. Усі учасники капели з любов'ю ставились до свого інструменту, в колективі панувала дружба. Роботи було багато, регулярно проводились групові і загальні репетиції і, звичайно ж, концерти в трудових колективах, навчальних закладах і санаторіях міста, на Сорочинському ярмарку. Усі учасники капели працювали весело, завзято, мали в репертуарі понад 20 творів: українські народні пісні та танці, твори А. Пашкевича, І. Коваля, В. Войта, М. Гвоздя, А. Грицая та інших.
Я щаслива, згадуючи свій колектив, і безмежно вдячна своїм учням за співпрацю, - сказала на закінчення розмови Раїса Дмитрівна.
Слід також відзначити, що учні Р. Д. Солдатової неодноразово ставали лауреатами Всеукраїнського огляду-конкурсу ім.В.Кабачка: Сколотова Оксана (1995 рік, диплом І ступеня), Стрижова Тетяна (1996 рік), Ільяшенко Марина (1998 рік, диплом І ступеня) та лауреатами обласного конкурсу "Юний віртуоз Полтавщини"; Табачна Ірина (1993 рік, І місце), Стрижова Тетяна (1996 рік, ІІ місце), Ільяшенко Марина (1997 рік, гран-прі), Зінчик Вікторія (1997 рік, І місце).
Справу, розпочату ветеранами-бандуристами, продовжила колишня випускниця Миргородської ДМШ (викладач Солдатова Р. Д.) Ірина Василівна Литвиненко. Нині у школі працюють молоді спеціалісти Тетяна Юріївна Бойко та Надія Валентинівна Явтушенко. Разом із своїми викладачами нинішні учні школи Деркач Віка, Комарницька Олена, Сушко Наташа, Пикало Вероніка, Голомис Аліна, Тарасенко Маша, Коршунова Маша та Македон Аня з усіх своїх дитячих сил намагаються відродити незаслужено призабуту славу класу бандури нашої школи, який 17 грудня відзначив своє п'ятдесятиліття від дня створення.
Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка - щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги.
Щастя - це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра.. . Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків".
Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини.
А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні!
Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої - великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.
На мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді.
І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..."
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити.. .
Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд.
Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса.
Отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя.
Я встигла зробити ще зовсім мало. Адже я тільки закінчую школу. Житгя попереду. Мене захоплює фізика. Вона відкриває мені чудовий світ науки і техніки. І якщо вступлю до педінституту - буду найщасливішою людиною в світі. Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.