Ие, сине море звірюкою то стогне, то виє (Т. Шевченко).
4. Укажіть речення з відокремленим означенням:
а) Лісова, у хвої земля, лоскочучи підошви ніг,
пружинила під кроками (А. Колісниченко).
б) Шарахнувся врізнобіч люд, розступаючись перед
баскими кіньми (О. Гончар).
в) У сатиновій сорочці, у полатаних,штанях, при-
йшов сюди першим з дружиною й дітьми (А. Шиян).
г) І ніхто того не чув, не знав і не бачив, опріч Марка
маленького (Т. Шевченко).
він
Рідна природа - це все, що нас оточує. Те, що не створено людиною, а було й без нас, людей. Рідна природа - це синиця, що прилетіла до тебе на балкон. І клен, що росте у дворі. Навесні листочки в нього ніжні, клейкі, а восени - яскраво-жовті. І дощ, що почався саме тоді, коли ти вертався додому зі школи. І веселка, що вигнулася дугою, як тільки дощик перестав і виглянуло сонце
Рідна природа - цей той пейзаж, що ти звик бачити поблизу свого міста або села. Це наповнений звуками ліс, таємничий і дрімучий, якщо ти живеш у зоні, де є лісу. Або степ, що тільки навесні буває зеленої, а на початку літа вона вже вигорає й жовтіє. Або, може бути, тундра, якщо ти живеш на півночі. В інших місцях уже щосили літо, а у вас у тундрі тільки зацвітають ніжні квіти рододендрони на землі, тільки-но освободившейся від снігу
Звичайно, люди розташовують свої населені пункти поблизу водойм - рік або озер. Річка, що протікає через твоє місто і є рідна природа. Її вода, її мешканці, рослини, риби - це всі рідна природа. А, може бути, тобі повезло народитися й жити на березі моря? Виходить, рідна природа в тебе - це море. І його кам'яний або піщаний берег, і чайки, які розвіваються над водою, і зелені хвилі, що викидають на берег водорості. Рідна природа - це те, що завжди буде з тобою й те, що ти любиш, тому що воно належить і тобі
На світанку я вийду із хати,
коли цвітом завіє сади.
На подвір’ї оцім батько й мати
в споришах залишили сліди.
Батько і матуся –
найрідніші люди,
скільки нелегких було
пройдено доріг.
Та зі мною завжди,
гріє мої груди
грудочка з подвір’я,
ніби оберіг.
Вже відчинені навстіж ворота,
крізь літа, ніби рана в душі.
І навічно осіла скорбота,
хоч життя в світлу далеч спішить.
Йшов до вас я, тату,
завжди на пораду –
мріяв, як в дитинстві,
сходити на вас.
Зойкнув одиноко
ґанок біля хати,
і навіки вічні
вогник в ній загас.
Білим коливом зірка вечірня,
заростають стежки до воріт.
Ви, матусю, своїм серцем щирим
зігрівали мені цілий світ
Прилетів до хати
голуб воркувати,
покружляв над нею,
й полетів в світи.
Хмільно на подвір’ї
пахне рута-м’ята –
розіслалась пишно,
що не обійти
Зажурилися верби в долині,
ластівки залишили цей двір,
голоси ваші чую донині,
в яблунях шелестять до цих пір.
Батько і матуся –
найрідніші люди,
скільки нелегких було
пройдено доріг.
Та зі мною завжди
гріє мої груди
грудочка з подвір’я,
ніби оберіг