II. Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання до тексту. 1. Визначте тему й основну думку тексту.
2. Визначте стиль мовлення тексту. Які типи мовлення поєднано?
3. Доберіть свій варіант заголовка.
4. Чим вражає Свято-Благовіщенський собор? Яке ставлення автора до цієї
пам'ятки?
5. Поясніть лексичне значення слів дзвіниця, маківка. Чи нагадує верхівка дзві-
Ниці Свято-Благовіщенського собору традиційну для православних храмів
маківку?
6. Чи вдалося автору змалювати велич і красу собору, викликати інтерес до цієї
пам'ятки?
7. Як автор обгрунтовує свою думку про те, що Харківщина — неповторний і
дивовижний край?
8. Визначте ключові слова в тексті.
9. Яку думку висловлено в кінцівці тексту?
10. Якими ще фотографіями, крім поданої в підручнику, можна було б проілю-
струвати текст?
Це був чистий розбишака-халамидник.
Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька:
там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму "закадишному" другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом.
Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти,- граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж, неодмінно, щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.
Наприклад, таке. Ліплять хатки з піску. Перед будинком, де жив Федько, була незабрукована вулиця і там завжди грузли в піску коні. Після дощу цей пісок ставав липким і вогким,- для будування хаток нема краще. Поставиш ногу, обкладеш її піском і виймай потихеньку. От і хатка. Хто хоче, може навіть димаря приробити. Коло хати можна тин виліпити, а за тином натикати сінинок - і сад є.
А між хатками іде вулиця. Можна в гості ходити одне до одного.
Федько теж ліпить. Але раптом встане, подивиться-подивиться і візьме та й повалить усе чисто - і своє, і чуже. Ще й регочеться.
А як хто розсердиться або заплаче, так і штовхана дасть. Битись з ним і не пробуй,- перший по силі на всю вулицю. Враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде і пита:
- Ну? Наживсь на світі? Говори!
Як той каже, що наживсь, то милує; а як пручається - іще б'є.
Або пускають хлопці змія.
Плац великий,- ні будинків, ні магазинів, розбігтись є де. І вітер там раз у раз найкращий.
От заносять змія.
Федько сидить у себе на воротях, як Соловей-Розбійник на дереві, і дивиться. Він усе любить або по кришах лазити, або на воротях сидіти. Ворота високі і там ніби скринька така зроблена. В тій скриньці й засіда Федько.
- Пускай! - кричить той, що держить.
Змій виривається, але зразу ж козиряє і б'ється об землю.
Федькові досадно: дурні, хвіст короткий! Але він сидить і не кричить нічого. Його думка зовсім інша.
Хлопці догадуються і прив'язують до хвоста ганчірку. Тоді змій плавно й легко здіймається вгору. Приємно держати його! Вітер чудесний, тільки розсотуй нитки та дивись, щоб на вузликах добре зв'язані були. Змій кокетує і хитає головою то в той бік, то в другий, наче комусь шепче на вухо то з одного боку, то з другого. А як дерчітки ще начеплені, аж дух радіє! Цілий день би стояв, та держав, та дивився вгору. Небо високе-високе, синє та холодне. А змій у ньому білий-білий, хилитається, хвостом злегка водить, наче плава, наче йому душно і він ліниво обмахує себе віялом. І ледве-ледве чутно ллється од його дирчання дирчаток. Не тільки бачиш, а й чуєш. Так наче Гриць або Стьопка там угорі і тягне за нитку, балується там і дирчить униз.
Нитка вже дугою пішла. Ех, погано путо зроблено! Як добре зробити путо, нитка не дасть дуги. Ну, та нічого - розсотуй далі. Нитка ріже руку, але то дурниця. Змій все далі й далі в'ється в небо, стає менше та менше.
- Телеграму давай!
Пускається телеграма. Біленький папірчик начіплюється на нитку і підсовується трошки вгору. Вітер підхоплює - і пішла телеграма. Ось зачепилась за вузлик і пручається, виривається, от трохи не крикне вниз: "не пускають!". Але тут треба шарпнуть нитку. Вітер знов підхоплює, і попливла знову вгору біла вісточка. Ось уже вона недалеко, вже вона в тому місці, де навіть Гаврик не може бачити нитки. Ось-ось змій прочитає телеграму.
Але тут всі разом чують крик і переводять очі з змія на землю. Іде Федько. Іде і кричить. Він міг би підійти тихенько, так що й не почув би ніхто,- але Федько того не любив. Він ще здалеку кричить:
- Ану, гей там, давай сюди змія!
Буде однімати. Федько іде змія однімать.
Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає. Але тікать і не пробуй, Федько усяку собаку випередить.
Хлопці починають швидко зсотувать нитки. Але що то
- Давай змія! - підходить ближче Федько.
Гаврик кривить губи і хмикає. Стьопка зблід, але хутко зсотує нитки, зиркаючи на Федька.
Спірка піднімає з землі камінь і кричить:
- Ану, підійди! Ану!
Але Федько
а) невивчений вірш, поля незасіяні, невиконана сьогодні робота
б) неперемелене сусідом борошно, не попереджений про приїзд, непрочитаний старовинний роман
в) незнані досі стежки,; не зігрітий , а заморожений,; ще не укритий порохом.
Объяснение:
Не з прикметниками пишеться разом: 1. Якщо прикметник не вживається без не: недбалий.
2. Якщо до прикметника з не можна дiбрати синонiм без НЕ: невеликий (малий).
Не з прикметниками пишеться окремо: 1. Якщо є протиставляення чи заперечення у реченнi: не великий, а маленький.
2. Якщо прикметники мають пояснювальнi слова з нi, далеко, аж нiяк, зовсiм: зовсiм не приємний, нiкому не вiдомий.
3. Якщо не стосується присудка: Це завдання не (є) складне.