II. Поставте розділові знаки. (3б.) , визначте частини мови (3 б.) Підкресліть головні і другорядні члени речення. (3б.)
Дайте загальну характеристику конструкції. (Зб.)
Забрівши у хащі закутаний у вітер
Накритий небом і обмотаний піснями
Лежу мов мудрий ліс під папороті квітом
I стигну і холону й твердну в білий камінь.
(Б.-І. Антонич)
суспільство, яке нас оточує не завжди є добрим й порядним. але ми не можемо змінити оточуючий світ — ми можемо змінити лише себе й своє ставлення до цього світу. та для цього треба самому зрозуміти у якому світі ви хочете жити.дуже сумно визнавати, але деякого часу не всі можуть зрозуміти, чого вони насправді бажають від цього життя. особливо тяжко це дається підліткам. переважну кількість часу їм взагалі байдуже хто й що їх оточує, але це не заважає їм скаржитися на оточуючих та їх поведінку. але це ж не справедливо.що ж робити у такому випадку?
це набагато легше, чим ви можете вважати. треба вирішити у якому суспільстві ви бажаєте жити. яких людей ви бажаєте бачити коло себе протягом життя. які вчинки вважаєте гідним, а які навіюють вам жаху. це не така вже нездоланна справа, вам необхідно тільки поставитись до неї з усією серйозністю.
поставте собі питання: у якому я хочу жити суспільстві? що для мене є головним у цьому житті і чого я хочу від цього життя? іноді відповісти на ці питання може бути дуже складно, але ви не повинні зупинятися перед труднощами. николи не складайте руки.
якщо б мені колись поставили ці питання, я б без роздумів оголосив: суспільство, у якому переважає повага й розуміння — це суспільство, у якому я хочу жити. не має значення скільки людина робить помилок, важливо, щоб вона розуміла і визнавала ці помилки. та ще важливіше, щоб вона (людина) не засуджував за ці ж самі помилки інших людей.на мою думку, це є правильна точка зору і треба її поважати. у такому суспільстві я і хочу жити. бо кожна людина має право на помилку. важливо не намагатися не робити помилок, а вміти їх визнати й по змозі виправлят
Мої приятелі, які живуть в нашому дворі, скаржаться. У деяких спеціалізованих школах, де вони навчаються, нема уроків праці. Мені пощастило. У нашій школі і предмет такий є, і хороша майстерня. Тато теж говорить, що справжній чоловік, якою би великою людиною він не став, повинен вміти щось робити своїми руками. Хоча б у юності спробувати.
До весни вирішили зробити шпаківні. Наш учитель праці, В'ячеслав Абрамович, ініціативу підтримав. Він дуже хороший фахівець - і пояснює все зрозуміло, і за будь-яким станком працювати може.
А почали ми з креслення. Це тільки так здається, що виготовити шпаківню просто. Раз дощечка, два дощечка ... Деякі намагалися - і сколотили якийсь кособокий ящик. Тепер навчилися.
Викладач перевірив креслення, уточнив розміри, виправив помилки. Тепер за справу! Вирізали потрібних розмірів дошки. Обробили їх напилком і наждаковим папером. Просвердлили маленькі отвори на верстаті і по ним вручну зробили акуратний, потрібного діаметру льоток - «двері» для пташок.
За два уроки не впоралися, збирали свої вироби тиждень. Над кожною шпаківнею працювали два-три учні, і всього їх вийшло п'ять. Учитель похвалив за старання і відмінну якість. Прилітайте скоріше, пернаті гості! Подивимося, яку оцінку нам поставите ви.