В історії української літератури є багато по-справжньому великих імен. Хтось із письменників прославився чудовими віршами, у когось була незвичайна біографія, комусь випало стати засновником або жанру, або цілого напрямку... Про Івана Франка можна говорити і в першому, і в другому, і в третьому випадках, але й цього буде мало. Адже він належить до геніїв: якими тільки талантами не наділила його природа! Поет, прозаїк, драматург — уже таке поєднання в одній людині є рідкісним. А він же не просто писав вірші, оповідання і п'єси. Майже кожен його твір ставав явищем не лише в українській, а й у світовій літературі.
Як поета Франка, єдиного у XIX столітті, можна порівняти з Шевченком. Хоча порівняння — справа невдячна, бо кожен поет цікавий і великий по-своєму. Можна лише говорити про рівень слави, популярності. Чим же збагатив Франко українську поезію? Він розширив її тематичні межі, жанрові, віршові можливості. Серед поетичних творів Каменяра є всі види лірики: громадянська, філософська, інтимна, пейзажна. Є багато поем, пов'язаних з проблемами тогочасної України і присвячених загальнолюдським темам. Не можна залишитися байдужим до "Зів'ялого листя" — ліричної драми про красу і безсмертя кохання. Громадянські почуття пробуджують вірші збірки "З вершин і низин", поеми "Мойсей" та "Іван Вишенський". А які глибокі, мудрі його притчі — про красу, про дружбу, про кохання!
Франко-прозаїк створив перші в українській літературі повісті й оповідання про життя і працю робітників. Раніше й теми такої не існувало — українська проза була присвячена виключно проблемам селянства. "Борислав сміється" — твір про початок робітничого руху, початок боротьби праці й капіталу. Новою була також тема інтелігенції, до якої Франко звернувся у повісті "Перехресні стежки". Євген Рафалович, герой твору, прагне служити народові, захищати його інтереси, але, щоб іти своїм шляхом, йому треба подолати численні перешкоди. Підступні дії заздрісних колег, важкі особистості обставини, — здається, все проти благородного адвоката, проти його цілей і намірів. Але Рафалович все-таки не відмовляється від обраної дороги — робить свою справу. "Перехресні стежки" стверджують високе призначення інтелігенції, ідею служіння суспільству, трудящому людові.
Нарешті — драматургія. І тут Франко сказав нове слово. Драма "Украдене щастя" порушує складні психологічні проблеми: любов і зрада, помста і милосердя. Вже друге століття ця п'єса не сходить зі сцени. Все нові й нові покоління співчувають трагедії Анни, Миколи і Михайла, які так і не зрозуміли, хто вкрав їхнє щастя, а покарали самих себе.
Як бачимо, І. Франко насправді був видатним письменником, чиє слово однаково вражаюче звучало і в прозі, і в поезії, і в драматургії. Творчість Франка піднесла українську літературу на вищий щабель і забезпечила їй заслужену славу.
В історії української літератури є багато по-справжньому великих імен. Хтось із письменників прославився чудовими віршами, у когось була незвичайна біографія, комусь випало стати засновником або жанру, або цілого напрямку... Про Івана Франка можна говорити і в першому, і в другому, і в третьому випадках, але й цього буде мало. Адже він належить до геніїв: якими тільки талантами не наділила його природа! Поет, прозаїк, драматург — уже таке поєднання в одній людині є рідкісним. А він же не просто писав вірші, оповідання і п'єси. Майже кожен його твір ставав явищем не лише в українській, а й у світовій літературі.
Як поета Франка, єдиного у XIX столітті, можна порівняти з Шевченком. Хоча порівняння — справа невдячна, бо кожен поет цікавий і великий по-своєму. Можна лише говорити про рівень слави, популярності. Чим же збагатив Франко українську поезію? Він розширив її тематичні межі, жанрові, віршові можливості. Серед поетичних творів Каменяра є всі види лірики: громадянська, філософська, інтимна, пейзажна. Є багато поем, пов'язаних з проблемами тогочасної України і присвячених загальнолюдським темам. Не можна залишитися байдужим до "Зів'ялого листя" — ліричної драми про красу і безсмертя кохання. Громадянські почуття пробуджують вірші збірки "З вершин і низин", поеми "Мойсей" та "Іван Вишенський". А які глибокі, мудрі його притчі — про красу, про дружбу, про кохання!
Франко-прозаїк створив перші в українській літературі повісті й оповідання про життя і працю робітників. Раніше й теми такої не існувало — українська проза була присвячена виключно проблемам селянства. "Борислав сміється" — твір про початок робітничого руху, початок боротьби праці й капіталу. Новою була також тема інтелігенції, до якої Франко звернувся у повісті "Перехресні стежки". Євген Рафалович, герой твору, прагне служити народові, захищати його інтереси, але, щоб іти своїм шляхом, йому треба подолати численні перешкоди. Підступні дії заздрісних колег, важкі особистості обставини, — здається, все проти благородного адвоката, проти його цілей і намірів. Але Рафалович все-таки не відмовляється від обраної дороги — робить свою справу. "Перехресні стежки" стверджують високе призначення інтелігенції, ідею служіння суспільству, трудящому людові.
Нарешті — драматургія. І тут Франко сказав нове слово. Драма "Украдене щастя" порушує складні психологічні проблеми: любов і зрада, помста і милосердя. Вже друге століття ця п'єса не сходить зі сцени. Все нові й нові покоління співчувають трагедії Анни, Миколи і Михайла, які так і не зрозуміли, хто вкрав їхнє щастя, а покарали самих себе.
Як бачимо, І. Франко насправді був видатним письменником, чиє слово однаково вражаюче звучало і в прозі, і в поезії, і в драматургії. Творчість Франка піднесла українську літературу на вищий щабель і забезпечила їй заслужену славу.