Нещодавно мій друг розповів мені про те, що він нещодавно зробив. І я був вражений його дією, адже вона, як мені здається, є самим справжнім вчинком найвищого рівня. Одного разу мій друг повертався додому після важкого робочого дня. У нього дуже важка робота, на ній він надзвичайно сильно втомлюється, кожен день йому доводиться виконувати великий шматок роботи, при цьому він отримує зовсім не так багато, як повинен був.
Тим не менш, він не обізлився на світ, залишившись звичайним нормальним хлопцем, який проживає своє життя
в очікуванні кращих часів. Коли він повертався додому, по дорозі, неподалік від себе він побачив жінку. Вона виглядала дуже втомленою і виснаженою.
Як виявилося, вона приїхала в гості до сина, заблукала, у неї сіла телефонна батарея. При цьому вона повинна була донести дві важкі сумки з гостинцями. Так, такі неприємності іноді трапляються з людьми. Мій друг не зміг просто пройти повз неї, він просто не зміг утриматися, совість би не пробачила йому. Він підійшов до жінки і запропонував їй свою до Вчинки бувають різні, і іноді навіть в моєму оточенні є люди, які вчиняють по-справжньому сміливі вчинки, за які можна пишатися. Я пишаюся своїм другом та його вчинком. І нехай комусь здасться, що це була лише дрібниця або щось незначуще, я абсолютно переконаний, що насправді цей вчинок – видатний, і він характеризує мого друга з кращого боку.
Щира творча дружба між Дмитром Яворницьким та Іллею Рєпіним тривала більше сорока років. Вони були земляками, але вперше познайомилися в Санкт-Петербурзі 1887 року. Рєпін підсів до Яворницького, прибув до вечора на річницю народження Тараса Шевченка і ,після задушевної розмови, розповів про свою роботу над картиною про запорожців, які пишуть відповідь на грізний наказ султана припинити наскоки на Крим. Побувавши в майстерні художника, Явоницкий, як справжній знавець Запорозької історії, запропонував йому написати велику картину, в якій би відбилася вся історія боротьби українського народу проти турецько-татарської агресії. Рєпіну не вистачало наочних матеріалів для роботи таких масштабів, але це не зупинило їх. Явоницкий зібрав до того моменту значну колекцію історичних цінностей тих часів і з готовністю запропонував її художнику в якості наочних посібників. Він так само приводив у майстерні своїх знайомих, які відповідали зовнішнім уявленням про жителів того часу, щоб вони позували Рєпіну. На створення картини пішло 12 років. Художник тричі приїздив в Україну і на Кубань. До Явоницкого, як знавця історії Запоріжжя, була справді безцінною. Їх дружба дала рясні плоди для Української культури. Рєпін ж передає в словах надії на розквіт України у мистецтві, адже цей народ має особливе право на особливе мистецтво.
Нещодавно мій друг розповів мені про те, що він нещодавно зробив. І я був вражений його дією, адже вона, як мені здається, є самим справжнім вчинком найвищого рівня. Одного разу мій друг повертався додому після важкого робочого дня. У нього дуже важка робота, на ній він надзвичайно сильно втомлюється, кожен день йому доводиться виконувати великий шматок роботи, при цьому він отримує зовсім не так багато, як повинен був.
Тим не менш, він не обізлився на світ, залишившись звичайним нормальним хлопцем, який проживає своє життя
в очікуванні кращих часів. Коли він повертався додому, по дорозі, неподалік від себе він побачив жінку. Вона виглядала дуже втомленою і виснаженою.
Як виявилося, вона приїхала в гості до сина, заблукала, у неї сіла телефонна батарея. При цьому вона повинна була донести дві важкі сумки з гостинцями. Так, такі неприємності іноді трапляються з людьми. Мій друг не зміг просто пройти повз неї, він просто не зміг утриматися, совість би не пробачила йому. Він підійшов до жінки і запропонував їй свою до Вчинки бувають різні, і іноді навіть в моєму оточенні є люди, які вчиняють по-справжньому сміливі вчинки, за які можна пишатися. Я пишаюся своїм другом та його вчинком. І нехай комусь здасться, що це була лише дрібниця або щось незначуще, я абсолютно переконаний, що насправді цей вчинок – видатний, і він характеризує мого друга з кращого боку.
Щира творча дружба між Дмитром Яворницьким та Іллею Рєпіним тривала більше сорока років. Вони були земляками, але вперше познайомилися в Санкт-Петербурзі 1887 року.
Рєпін підсів до Яворницького, прибув до вечора на річницю народження Тараса Шевченка і ,після задушевної розмови, розповів про свою роботу над картиною про запорожців, які пишуть відповідь на грізний наказ султана припинити наскоки на Крим.
Побувавши в майстерні художника, Явоницкий, як справжній знавець Запорозької історії, запропонував йому написати велику картину, в якій би відбилася вся історія боротьби українського народу проти турецько-татарської агресії.
Рєпіну не вистачало наочних матеріалів для роботи таких масштабів, але це не зупинило їх. Явоницкий зібрав до того моменту значну колекцію історичних цінностей тих часів і з готовністю запропонував її художнику в якості наочних посібників. Він так само приводив у майстерні своїх знайомих, які відповідали зовнішнім уявленням про жителів того часу, щоб вони позували Рєпіну.
На створення картини пішло 12 років. Художник тричі приїздив в Україну і на Кубань.
До Явоницкого, як знавця історії Запоріжжя, була справді безцінною. Їх дружба дала рясні плоди для Української культури. Рєпін ж передає в словах надії на розквіт України у мистецтві, адже цей народ має особливе право на особливе мистецтво.