Київська осінь 1885 року. Золотисто-жовте, брунатно-червонувате листя шарудить в алеях навколо пам’ятника Святому Володимиру. Далеко видніється з Володимирської гірки глибоковода течія Славути. Васнєцов вдивляється у глибінь ріки, а думки його ширяють поміж стін новозбудованого Володимирського собору.

Увесь цей біло сірий р стін з темними плямами треба розписати. Художник розмірковує, які сюжети де слід розмістити. Пригадує репродукції фресок давньоруських та візантійських соборів.

Протягом десяти років Віктор Васнєцов виконав п’ятнадцять величезних композицій, написав тридцять окремих постатей, створив чотири тисячі квадратних аршинів стінопису. Особливу увагу серед його робіт привертає надвівтарний образ Богоматері з Божим Сином на руках.

Разом із Васнєцовим над внутрішнім оздобленням храму працювали художники Свєдомський, Нестеров, Пимоненко та Катарбінський. ( З журн., 110 сл.)
ВИПИШИТЬ З ТЕКСТУ ЗАЙМЕННИКИ , ВИЗНАЧИТИ РОЗРЯДИ , ДО ЯКИХ ВОНИ НАЛЕЖАТЬ​

                                           Моє місто Харків!
 Я народилися у  прекрасному місті Харкові. Це чудове та гарне  місце. Я  думаю,що буду жити тут все своє життя .  Я не думаю я точно це знаю.Харків-це одне з найбільших міст з України.Його ще називають  першою столицею.Завдяки героїчному трудовому подвигу харків*ян місто було піднято з руїн. Харківщина для мене- рідний край,моя Україна,величезна та близька серцю Батьківщина. Я народилася і живу у Першій Столиці- Харькові і дуже пишаюсь цим. Моє місто- найкраще у світі.

Це портрет козака в похідному одязі зі зброєю в руках. Художник намагається зобразити суворого і водночас задуманого запорожця.
На передньому плані картиними бачимо немолоду людину з міцною поставою. Позаду бувалого воїна — сутички, війни, битви. На смаглявому обличчі сліди часу і переживання, адже чоло пооране глибокими зморшками. Густі чорні брови суворо насуплені, в очах причаєний смуток, задума. Орлиний ніс із горбинкою надає обличчю виразу мужності, сили і впевненості в собі. На самому чубі розлігся оселедець. Довгі вуса грізно настовбурчені, а густі, як ліс, брови нависають над очима.
Одягнений чолов’яга у сорочку з жупаном. Зверху, наче шкура ведмедя, обвисає кирея. У міцних руках захисника народу застигла шабля, загартована в кривавих боях.
Образ героя, змальований художником, викликає пошану до вірного сина свого народу, нагадує славне історичне минуле.
На мою думку, художнику вдалося зобразити на картині задуманий і водночас суворий вигляд запорожця, який не займається перевезеннями з Китаю.