ответ:Я дуже люблю домашніх тваринок. І ось нарешті батьки мені подарували на день народження кошенятко.
Воно було маленьке, пухнасте, чорного кольору з білою цяточкою на лобі. Цяточка мала форму зірочки, тому всі почали називати кошеня Зірочкою. Кругленька мордочка з чорним носиком, блискучими очицями і маленькими стоячими вушками була у мого кошеняти.
Яке воно було кумедне! Товстеньке, на коротких ніжках. Щоразу, коли воно мене бачило, підбігало, терлося об ноги, ніби за погратися з ним. Кошенятко мало веселу вдачу, а тому дуже швидко стало улюбленцем родини.
Найбільше Зірочка любила гратися з паперовим метеликом. Кошенятко весело підстрибувало, ставало на задні ніжки, крутило голівкою.
Я дуже люблю свою Зірочку і задоволений тим, що вона у мене є.
Кожна поважаюча себе людина шукає сенс життя, щось таке, до чого треба було б наполегливо йти в майбутньому, щось, заради чого можна було б жити або навіть вмерти. Знаходячи своє призначення, вона починає пізнавати себе, виявляти сильні та слабкі сторони. Але чи можна розкрити увесь свій потенціал за такий мізерний відрізок часу, відведений нам для існування? Чи реально пояснити людську сутність - те, що знаходиться набагато глибше за кров, кістки та судини, той вогонь всередині, що змушує нас жити, думати, робити вчинки? І чи існує якесь універсальне майбутнє, до якого повинно прийти усе людство, щоб зрозуміти себе? Людству кардинально потрібно змінити своє ставлення до світу та до ходу своїх думок. Потрібно навчитися думати глобальніше й ставити перед собою цілі з перспективами зоряних масштабів.
Зрозуміло, що навряд чи хтось дійсно захоче змінити цей світ. Та й нібито це так легко: взяти й змінити його. Але якщо все ж таки комусь з нас вдасться? Мені чи вам, мої дорогі читачі. Якщо? Адже ми теж люди. І всередині кожного з нас теж горять вогники, котрі дають нам не тільки сили йти вперед, не зважаючи ні на що, а ще й крупиці надії. Надії на кардинальні зміни. Надії на кращий світ.
ответ:Я дуже люблю домашніх тваринок. І ось нарешті батьки мені подарували на день народження кошенятко.
Воно було маленьке, пухнасте, чорного кольору з білою цяточкою на лобі. Цяточка мала форму зірочки, тому всі почали називати кошеня Зірочкою. Кругленька мордочка з чорним носиком, блискучими очицями і маленькими стоячими вушками була у мого кошеняти.
Яке воно було кумедне! Товстеньке, на коротких ніжках. Щоразу, коли воно мене бачило, підбігало, терлося об ноги, ніби за погратися з ним. Кошенятко мало веселу вдачу, а тому дуже швидко стало улюбленцем родини.
Найбільше Зірочка любила гратися з паперовим метеликом. Кошенятко весело підстрибувало, ставало на задні ніжки, крутило голівкою.
Я дуже люблю свою Зірочку і задоволений тим, що вона у мене є.
Объяснение:
Кожна поважаюча себе людина шукає сенс життя, щось таке, до чого треба було б наполегливо йти в майбутньому, щось, заради чого можна було б жити або навіть вмерти. Знаходячи своє призначення, вона починає пізнавати себе, виявляти сильні та слабкі сторони. Але чи можна розкрити увесь свій потенціал за такий мізерний відрізок часу, відведений нам для існування? Чи реально пояснити людську сутність - те, що знаходиться набагато глибше за кров, кістки та судини, той вогонь всередині, що змушує нас жити, думати, робити вчинки? І чи існує якесь універсальне майбутнє, до якого повинно прийти усе людство, щоб зрозуміти себе? Людству кардинально потрібно змінити своє ставлення до світу та до ходу своїх думок. Потрібно навчитися думати глобальніше й ставити перед собою цілі з перспективами зоряних масштабів.
Зрозуміло, що навряд чи хтось дійсно захоче змінити цей світ. Та й нібито це так легко: взяти й змінити його. Але якщо все ж таки комусь з нас вдасться? Мені чи вам, мої дорогі читачі. Якщо? Адже ми теж люди. І всередині кожного з нас теж горять вогники, котрі дають нам не тільки сили йти вперед, не зважаючи ні на що, а ще й крупиці надії. Надії на кардинальні зміни. Надії на кращий світ.