Комбінована контрольна робота 1
1. Уважно прочитай текст.
Солов'ї України
Український народ дуже співучий. Давня легенда
розповідає про пташку, пісні якої стали перекладом на пта-
шину мову пісень нашої Батьківщини. Ця пташка - соловей.
Повідали старі люди, що колись давно ці гарні птахи
не жили на наших землях. Гніздилися удалеких краях
і не знали дороги в Україну. Але що були вони дуже співучі,
то літали по всьому світу і збирали шісні усіх народів для
індійського царя.
Залетів один соловейко і в Україну, сів спочити в яко-
мусь селі. Люди в той час були в полі, і село немов вимерло.
«Що то за люди тут живуть? — подумав соловей. — Ні тобі
пісні, ані музики не чути»,
Але зайшло сонечко і селяни почали повертатися додо-
му. То тут, то там чулися пісні — соловей зрадів. Та пісні
були сумними, бо тяжка праця за день забрала багато сил.
Тут соловей заспівав, щоб звеселити їх. Забули люди про
втому і так заспівали своєму заморському гостю, що він
сам собі не повірив...
І ось із усіх земель злетілися до царського саду солов'ї,
співаючи йому принесені звідусіль пісні. Але цар сердився, бо
всі ці пісні вже давно були йому знайомі. Аж ось під вікнами
заспівав соловей з України - і цар втратив спокій. Таких пісень
він ще не чув і звелів тому солов'ю співати вдень та вночі.
Зачудовані солов'ї навесні гуртом полетіли в Україну, щоб
слухати наші пісні, перекладати їх пташиною мовою і нести
в далеку Індію. Саме у нас вони висиджують пташенят, щоб
від самого народження солов'ята чули найкращі пісні у світі.
​

До найкоштовніших скарбів кожного народу належить мова. Тому й називаємо цей скарб — рідна мова. Вона рідна, як мати, як Батьківщина, як усе найдорожче серцю. Мова — найбільший духовний скарб, який береже народ від покоління до покоління, примножуючи його. Саме через мову він передає нащадкам свій досвід і мудрість, історію, культуру й традиції, думи й сподівання. Рідним словом народ збагачується сам і збагачує також світову культуру.
Український народ творив свою мову упродовж віків. Пам'ять народу зберігається в слові, а слово — це безсмертя народу. У слові рідної мови захована якась таємнича сила, що в неповторному поєднанні звуків несе чарівну мелодію мови. У кожної людини є своя рідна мова. Її ще називають материнською, бо рідною вона стає з перших звуків колискової маминої пісні. Мова — це як загадкова планета, на якій живе доглянута людиною незліченна кількість слів.

Рідне слово — таке ніжне, барвисте, найдорожче. Воно хвилює серце, бо мо­ва українська — це невичерпне джерело, скарбниця народного духу. Вона мелодійна, ласкава, ніжна, багата. Коли чуєш українську мову, здається, що це співа­ють лісові пташки, шумлять бурхливі гірські водоспади. Мова — порадник і вчитель тим, хто її шанує і любить, і суддя тих, хто її зневажає.

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється, ожива, як їх почує.

Так писав про рідне слово Тарас Шевченко. Не можна не погодитися з вели­ким поетом. Мова наша така мелодійна, неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, вона зіткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Для кожного українця рідне слово пов’язане з краєвидами, з картинами сільської природи і міськими пейзажами. У ній відбиваються звичаї, традиції, розум і досвід, кра­са і сила українського народу. Ще в дитинстві вона допомагає нам пізнати світ, відкривати для себе таємниці життя. Без мови не може розвиватися жодна нація, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.

Ніжне українське слово пробуджує в нас людину. Це те найцінніше, що пере­дає наш народ із покоління в покоління як найдорогоцінніший скарб. Доки жи­ва мова, доти живий і народ.

Століттями нашу мову гнали, переслідували, забороняли. У відповідь на приниження, гніт, сваволю український народ творив свою історію, культуру, плекав рідну мову. І мова зацвіла, наче троянда. Ніжна і співуча, вона звучить у сер­ці кожного з нас. Вона звучала раніше з уст українців, вона піснями додавала козакам сили, звучала у народних думах і піснях. Вона приходила з творів І. Котляревського і Т. Шевченка, І. Франка. Саме вони довели існування слів, від яких «серце б’ється, ожива, як їх почує».

Тільки людина з глибоким почуттям патріотизму здатна зберегти в душі по­шану до рідної мови. Бо слова «мова» і «Батьківщина» духовно споріднені. А той, Хто байдуже ставиться до мови, байдужий і до минулого, теперішнього і майбутнього свого народу.

Мова народу — найчарівніший цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розви­вається. Мова допомагає нам завжди. Є слова, які викликають радість і збуджують душу. Це слова добрі, слова підтримки і співчуття. Найніжнішими словами ми відкриваємо серце коханій людині, щирими розмовами довіряємо таємниці друзям, словами твердими даємо обіцянки. XX століття принесло нашій мові й культурі високі злети й найскладніші випробування. Наше слово вмирало з го­лоду і бідувало, плакало за людьми, кинутими за ґрати, розстріляними, знищеними морально. Слово українське стало ніби сховком людського духу, скарбни­цею, до якої народ складав і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну, —

писав, незважаючи на заборони, В. Сосюра.

Не можна жити в Україні, не милуючись рідною мовою, не знаючи і не вивча­ючи її. Нашій мові, наче живій людині, потрібна любов і духовна міць. Тож да­вайте пізнавати красу рідного слова, любити Вітчизну, пишатися нашою барвис­тою, чарівною мовою!