Кому між виділеними сполучниками треба поставити в реченні ( )
А Людина прагне знати, і як тільки в ній згасає жага до знань, вона перестає бути людиною.
Б Сині смерекові гори затянуло холодною імлою, і якби не крикливе гайвороння, то могло б здатися, що вся долина між горами принишкла…
В Людина-єдина істота, яка має відчуття історії, і коли відчуття в ній згасає, то вона морально дичавіє.
Г Вони хотіли, щоб ми служили іспанському королеві, але хто ковтнув волі, той уже не хотів тинятися по світі.
2. Здається, що зима хоче надолужити прогаяний час, а тому й лютує; але дарма, бо вже йде не до Різдва, а до Великодня...
3. Лютий — це той місяць, що каже до людей: «Ех, якби я такий дужий, як мій батько, то я б бику-третяку роги скрутив!»
4. А хто ж місяця лютого батько?
5. Січень! — той був ще в повній силі; крутив, кріпив морозами, як хотів, а цей пнеться, дметься: а пройде «Громиця», — водою розіллється...
6. Як, лютий, не лютуй, а на весну брів не хмур!
7. Вночі тріщить, а вдень плющить.
8. Весна днем красна, а на хліб пісна.
9. Весною сій, осінню збереш.
1) Мабуть природа створила хлібну зернину в мить такого високого натхнення, в мить щедрого осяяння, яке потрачене нею і на саму людину. (2) І в чи не найголовнішому слові нашої мови «життя» предки не лише воздали заслужену хвалу житу-годувальнику, а визнали його правічні заслуги в долі людства. (3) В зернину, в цей маленький тугий злиточок матерії стільки вкладено життєвої мудрості, добра і віри в безсмертя, що його таїна й досі здається нам магічною. (4) Все у нас від нього, від хліба. (5) А втім і самі ми, кожен із нас — дитина своїх батьків, свого народу й хліба (В. Яворівський).
Познач речення, у яких пропущено розділові знаки.
— Познач речення, ускладнені однорідними членами речення.