Кому перед виділеним словом, треба поставити в реченні А) І кожне слово в нашій мові як згусток людської сльози... (І. Цюпа).
Б) Без тебе день здається роком, з тобою рік летить як день (Б. Мельничук).
в) Посипався як з решета наглий кра дощ (І. Нечуй-Левицький).
г )Він був відомий як людина широких мистецьких смаків (Ю. Смолич).
Д) Ви помічали, що кожна весна зацвітає ніби по-новому (О. Гончар).
Яка пречудова весна!
Чисте небо, море блакиті, м’яке сонячне світло, перша зелень
на деревах. Та майже прозора зелень чомусь хвилює Івана, він
дивуючись дивився й дивився б на неї. Дерева, ще недавно
похмурі й кострубаті, стали м’які, вони схожі на хмари світло-зеленого диму, що здійметься дороги.
Коло Будинку Творчості Іван спустився по кручі донизу
й неначе опинився на безлюдному острові. Хіба що рівний
постійний гуркіт автомашин нагадував про те, що цей острів
звідусюди оточенний містом. Він ішов усе далі й далі по кручі,
машинний гул ставав тихіший проте не пропадав. Та про нього
можна забути, не згадувати, бо тут таки є справді царство природи.
Підсвічене промінням, ясно сяяло молодесенька листя
на гіллі й звідусюди линув щебет пташок. Пташинні пісні
неначебто відкривали йому щось у його єстві якусь не ясну
глибину журливий щем. І він хотів щоб так тривало довго.
Приємно було думати про те, що не всі відчуття вже знайомі
йому, як і не всі відтінки старих відчуттів. А тому-то очевидно,
він ще не розвивається не пізнав цей світ і самого себе до кінця…
У все навколо: пташині голоси, сяяння молодого листя,
підбадьорлива свіжість квітневого повітря відкривались
перед хлопцем по-новому. Відкривались водночас не
втрачаючи своєї таємниці своєї споконвічники загадки. І Іван
думав, що либонь ніхто невзмозі проникнути в
найсокровеніші тайники природи. Йдучи поміж тихих
дерев на дніпровській кручі, бачачи віддалік за гіллям
неабиякої синяви річку могутній плин її води, хлопець немов
зазирав не тільки у весняну душу природи, а й у свою
весняну душу, в якій так само відбивалися зміни.
У мене є улюблена тваринка - це моя висловуха кішка Буся. Кожного разу коли я захожу у рідний дім - вона мене привітно зустрічає. Сама кішечка середньої величини, округлих ліній, шерсть дуже м'яка і плюшева, при цьому тонка і досить щільна, забарвлення шубки темно-сірого відтінку. Вушка маленькі, складені вперед і вниз, кінчити трохи заокруглені. Оченята великі, широко відкриті, жовті, з великими чорними зіницями. Це миле, прекрасне створіння з гарним характером: досить спокійне, врівноважене, доброзичливе, ласкаве і ніжне, дуже швидко прив'язалося до мене та моїх рідних. Буся прожила у нашій сім'ї 5 років. Ми її всі дуже любим і безмежно раді, що вона у нас є.