Контрольна робота No 1 з мовної теми « Дієприкметник» (тестові завдання) 2 варіант Правильна відповідь 1. Позначте рядок, у якому всі слова- дієприкметники: а) міцніючий, приспаний, зшитий; в) осеяний Д
З першої ж хвилини Шевченко відчував себе в солдатському строю безпорадним. Усе його єство протестувало проти цього насильства, безглуздого фізичного виснажування. Цей внутрішній опір підсвідомо надавав його рухам незграбності.
Муштра тривала добрих дві години. Потім було навчання. Шевченкові дали рушницю, навчили розбирати й збирати її. Після цього –знову муштра. По тому довелося задихатися від смороду в розпеченій сонцем казармі. Махорковий дим їв горло й очі. Боліла голова, нестерпно нили натруджені ноги. В душі бився розпач від свідомості того, що він приречений на фізичні муки й духовне отупіння.
Спливав день за днем, і кожен з них був точним повторенням минулого. І ось прийшла неділя.Як завжди, вранці розбудив його барабан.
Як завжди, вивели солдатів на перевірку. Після сніданку їх повели до церкви, а потім усі розійшлися хто куди.
Шевченко обігнув церкву й пішов курною вулицею, заваленою сміттям. Пройшов повз будинок священика й чепурні офіцерські будиночки. Далі пішли дерев’яні, потемнілі від часу хати уральських козаків. Ще далі – жалюгідні подоби людського житла, непобілені, обмазані глиною. Їхні низенькі пласкі дахи були на рівні людського зросту, а вікна біля самої землі.
Вийшовши нарешті з Орська, Шевченко крутим берегом збіг до Уралу. Він пішов уздовж ріки і йшов довго-довго, заглиблений у свої невеселі думи. Річка крутим звивом повернула убік, а Кобзар все йшов і йшов. Врешті-решт він зупинився і повів навкруги очима.
Неосяжний степ замкнув навколо нього свою круглу пласку чашу, вкриту блакитною півкулею неба. Тихо й порожньо було тут, ані птахів, ані тушканчика, ані цікавого ховрашка.
Один! Один! Не існує гіршої муки для митця, ніж бути позбавленим змоги творити...
У розпачі впав він обличчям у траву і розридався. Розпач наче танув у сльозах і відступав од душі. Поступово замість одчаю душа його сповнювалась рішучістю. Шевченко звівся на ноги. Погляд його став твердим. Розмашним кроком рушив він цілиною, підминаючи шпичасті будяки й сіруватий полин.
У казармі було майже порожньо. Шевченко відчинив свою шафу, взяв кілька схованих там аркушів паперу, пішов у степ, за вали.
Там, на березі тихої Орі, порослої густим очеретом, зшив він собі малесеньку книжечку й записав до неї свій перший невільницький вірш.
Без верби та калини нема України. Ця відома приказка повною мірою відображає те почесне місце, яке займає в наших серцях прекрасне деревце з пухнастими котиками. Дивлячись на них, на душі відразу стає тепло та легко.
Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців, скажімо, клен, у росіян — берізка, а в українців — верба й калина.
Верба — одне з найулюбленіших дерев у народі. Здавна супроводжує вона людські поселення й оселі. Обсадити вербою ставки й річки — значить укріпити береги, стримати зсуви. В усіх місцевостях України колись поширеними були тини з верболозу.
Здавна криниці переважно копали під вербою, бо вона — природний фільтр усіляких домішок. У річці воду для пиття також брали під цим диво-деревом, а у відро клали вербову дощечку. Це дезінфікує воду, поліпшує її смакові якості.
Верби-красуні над ставом — традиційна прикмета українського села, що повсюдно зображається в усній народній творчості.
З першої ж хвилини Шевченко відчував себе в солдатському строю безпорадним. Усе його єство протестувало проти цього насильства, безглуздого фізичного виснажування. Цей внутрішній опір підсвідомо надавав його рухам незграбності.
Муштра тривала добрих дві години. Потім було навчання. Шевченкові дали рушницю, навчили розбирати й збирати її. Після цього –знову муштра. По тому довелося задихатися від смороду в розпеченій сонцем казармі. Махорковий дим їв горло й очі. Боліла голова, нестерпно нили натруджені ноги. В душі бився розпач від свідомості того, що він приречений на фізичні муки й духовне отупіння.
Спливав день за днем, і кожен з них був точним повторенням минулого. І ось прийшла неділя.Як завжди, вранці розбудив його барабан.
Як завжди, вивели солдатів на перевірку. Після сніданку їх повели до церкви, а потім усі розійшлися хто куди.
Шевченко обігнув церкву й пішов курною вулицею, заваленою сміттям. Пройшов повз будинок священика й чепурні офіцерські будиночки. Далі пішли дерев’яні, потемнілі від часу хати уральських козаків. Ще далі – жалюгідні подоби людського житла, непобілені, обмазані глиною. Їхні низенькі пласкі дахи були на рівні людського зросту, а вікна біля самої землі.
Вийшовши нарешті з Орська, Шевченко крутим берегом збіг до Уралу. Він пішов уздовж ріки і йшов довго-довго, заглиблений у свої невеселі думи. Річка крутим звивом повернула убік, а Кобзар все йшов і йшов. Врешті-решт він зупинився і повів навкруги очима.
Неосяжний степ замкнув навколо нього свою круглу пласку чашу, вкриту блакитною півкулею неба. Тихо й порожньо було тут, ані птахів, ані тушканчика, ані цікавого ховрашка.
Один! Один! Не існує гіршої муки для митця, ніж бути позбавленим змоги творити...
У розпачі впав він обличчям у траву і розридався. Розпач наче танув у сльозах і відступав од душі. Поступово замість одчаю душа його сповнювалась рішучістю. Шевченко звівся на ноги. Погляд його став твердим. Розмашним кроком рушив він цілиною, підминаючи шпичасті будяки й сіруватий полин.
У казармі було майже порожньо. Шевченко відчинив свою шафу, взяв кілька схованих там аркушів паперу, пішов у степ, за вали.
Там, на березі тихої Орі, порослої густим очеретом, зшив він собі малесеньку книжечку й записав до неї свій перший невільницький вірш.
сорі шо може забагато
Без верби та калини нема України. Ця відома приказка повною мірою відображає те почесне місце, яке займає в наших серцях прекрасне деревце з пухнастими котиками. Дивлячись на них, на душі відразу стає тепло та легко.
Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців, скажімо, клен, у росіян — берізка, а в українців — верба й калина.
Верба — одне з найулюбленіших дерев у народі. Здавна супроводжує вона людські поселення й оселі. Обсадити вербою ставки й річки — значить укріпити береги, стримати зсуви. В усіх місцевостях України колись поширеними були тини з верболозу.
Здавна криниці переважно копали під вербою, бо вона — природний фільтр усіляких домішок. У річці воду для пиття також брали під цим диво-деревом, а у відро клали вербову дощечку. Це дезінфікує воду, поліпшує її смакові якості.
Верби-красуні над ставом — традиційна прикмета українського села, що повсюдно зображається в усній народній творчості.