Только ему и было дело и радость — еда. Просыпался он — ждал завтрака, от завтрака ждал обеда, от обеда — ужина. Но и этой утехи он скоро лишился. Ел он так много и так сладко, что испортился у него желудок и позыва на еду не стало. Призвал он докторов. Доктора дали лекарства и велели ходить каждый день по два часа на природе.Было у одного богача всё, что желают люди. Миллионы денег, и разубранный дворец, и красавица жена, и сотни слуг, и роскошные обеды, и всякие закуски, и вина, и полная конюшня дорогих коней. И всё это так прискучило ему, что он целый день сидел в своих богатых палатах, вздыхал и жаловался на скуку.
И вот ходит он однажды свои положенные два часа и всё думает о своём горе, что нет охоты к еде. И подошёл к нему нищий.
— Подай, — говорит, — Христа ради, бедному человеку.
Богач всё о своём горе думает, что ему есть не хочется, и не слушает нищего.
— Пожа Как не хотеть, барин, страсть как хочется!
«То-то счастливый человек», — подумал богач и позавидовал бедняку.лей, барин, целый день не ел.
Услыхал богач про еду, остановился.
— Что же, есть хочется?
Как не хотеть, барин, страсть как хочется!
«То-то счастливый человек», — подумал богач и позавидовал бедняку.
Ще з ночі почав він свою роботу, щоб ранком здивувати весь світ. Кожний кущик, кожне деревце дід Мороз прикрасив по-різному. На кущах глоду порозвішував тонке мереживо. На гілках черемхи — разки намиста. А дубовому листу, що так і не опав восени, доточив розкішні торочки. Всіх обійшов, нікого не минув. Немало потрудився він і біля сосен.
Торкнувся кожної глиці і ніжним серпанком оповив крони. І зараз усі сосни, мов купаються в білому мареві. Від цього кожний стовбур ще більш відливає червоним золотом, а верховіття м'яко тане в безмежному просторі тьмяно-срібного неба. Важкі, сизі пасма, боячись згубити свою красу, схилились, завмерли і не ворухнуться.
Глибока тиша залягла довкола. Ніщо не шерехне, ніщо не порушить цей урочистий, зимовий спокій. Віддалік сосен — берізка. Та яка берізка! Хіба скажеш, що вона гола, безлиста? На ній розпустилося чудове, біле листя, а на гінкому вітті розкрився весняний первоцвіт. І все на ній біле: і гілля, і листя, і кора. Хто не йде — замилується. А дід Мороз тільки посміхається в сиву бороду: «А що, гарна?».
прискучило ему, что он целый день сидел в своих богатых палатах, вздыхал и жаловался на скуку.
И вот ходит он однажды свои положенные два часа и всё думает о своём горе, что нет охоты к еде. И подошёл к нему нищий.
— Подай, — говорит, — Христа ради, бедному человеку.
Богач всё о своём горе думает, что ему есть не хочется, и не слушает нищего.
— Пожа Как не хотеть, барин, страсть как хочется!
«То-то счастливый человек», — подумал богач и позавидовал бедняку.лей, барин, целый день не ел.
Услыхал богач про еду, остановился.
— Что же, есть хочется?
Как не хотеть, барин, страсть как хочется!
«То-то счастливый человек», — подумал богач и позавидовал бедняку.
Ще з ночі почав він свою роботу, щоб ранком здивувати весь світ. Кожний кущик, кожне деревце дід Мороз прикрасив по-різному. На кущах глоду порозвішував тонке мереживо. На гілках черемхи — разки намиста. А дубовому листу, що так і не опав восени, доточив розкішні торочки. Всіх обійшов, нікого не минув. Немало потрудився він і біля сосен.
Торкнувся кожної глиці і ніжним серпанком оповив крони. І зараз усі сосни, мов купаються в білому мареві. Від цього кожний стовбур ще більш відливає червоним золотом, а верховіття м'яко тане в безмежному просторі тьмяно-срібного неба. Важкі, сизі пасма, боячись згубити свою красу, схилились, завмерли і не ворухнуться.
Глибока тиша залягла довкола. Ніщо не шерехне, ніщо не порушить цей урочистий, зимовий спокій. Віддалік сосен — берізка. Та яка берізка! Хіба скажеш, що вона гола, безлиста? На ній розпустилося чудове, біле листя, а на гінкому вітті розкрився весняний первоцвіт. І все на ній біле: і гілля, і листя, і кора. Хто не йде — замилується. А дід Мороз тільки посміхається в сиву бороду: «А що, гарна?».
Отакий-то витівник живе у наших краях.