С незапамятных времен курица у людей была предметом шутливых насмешек. Она не летает, хотя имеет крылья, не вьет гнезда, боится воды, не видит в темноте, пуглива, глупа. Недаром говорят, что рак — не рыба, а курица — не птица. Отсюда и выражения: «курам на смех» (даже глупые куры и те смеются); «мокрая курица» (о человеке, имеющем жалкий вид); «нацарапал, как курица лапой» (о неразборчивом почерке); «куриная память» (о забывчивом человеке); «раскудахтался, как курица» (о болтливом человеке); «бродят, как куры» (о праздных зеваках, бестолково слоняющихся туда-сюда). Хорошо смеется тот, кто смеется последним — крыл. сл. Выражение это принадлежит французскому писателю Жану Пьеру Флориану (1775 1794), употребившему его в басне «Два крестьянина и туча»
У кожної людини є найдорожчі місця в житті. Для мене — це вулиця, на якій я виросла. Зараз живу далеко звідти, але завжди пам’ятаю про неї і повертаюся туди.
Це маленька затишна зелена вулиця носить назву «Соборна». Духмяні грона білих акацій, п’янкий аромат жовтих лип, пухнастий цвіт струнких тополь, чарівні листя кленів — такою запам’яталася моя вулиця.
Наш колишній триповерховий будинок стоїть у затишному місці. У маленькому зеленому дворі багато яскравих квітів.
Запам’ятався мені на нашій вулиці і старовинний білий будинок із колись розкішним, а тепер, на жаль, занедбаним садом. Де-не-де збереглися маленькі одноповерхові будиночки в квітучих деревах і густих кущах.
Нещодавно ми з мамою ходили нашою вулицею. Початок її веде від Дніпра, від нашої улюбленої набережної з красивим пам’ятником — гордим вітрильником. У кінці вулиця знов повертає до річки через відому алею Слави.
Яка краса на Соборній восени! Дерева стоять у багряному, жовтому листі, яке потихеньку спадає додолу. Йдеш по ньому, наче по прекрасному м’якому килимі. З Дніпра доноситься свіже повітря. Відчуваєш незвичайний спокій і повне злиття з природою. Такий мій рідний куточок у Херсоні — вулиця Соборна.
Здається мені, мов у казці, Життя тут щасливо іде. І знову всім серцем бажаю Вернутись в дитинство своє.
Хорошо смеется тот, кто смеется последним — крыл. сл. Выражение это принадлежит французскому писателю Жану Пьеру Флориану (1775 1794), употребившему его в басне «Два крестьянина и туча»
ВУЛИЦЯ МОГО ДИТИНСТВА
У кожної людини є найдорожчі місця в житті. Для мене — це вулиця, на якій я виросла. Зараз живу далеко звідти, але завжди пам’ятаю про неї і повертаюся туди.
Це маленька затишна зелена вулиця носить назву «Соборна». Духмяні грона білих акацій, п’янкий аромат жовтих лип, пухнастий цвіт струнких тополь, чарівні листя кленів — такою запам’яталася моя вулиця.
Наш колишній триповерховий будинок стоїть у затишному місці. У маленькому зеленому дворі багато яскравих квітів.
Запам’ятався мені на нашій вулиці і старовинний білий будинок із колись розкішним, а тепер, на жаль, занедбаним садом. Де-не-де збереглися маленькі одноповерхові будиночки в квітучих деревах і густих кущах.
Нещодавно ми з мамою ходили нашою вулицею. Початок її веде від Дніпра, від нашої улюбленої набережної з красивим пам’ятником — гордим вітрильником. У кінці вулиця знов повертає до річки через відому алею Слави.
Яка краса на Соборній восени! Дерева стоять у багряному, жовтому листі, яке потихеньку спадає додолу. Йдеш по ньому, наче по прекрасному м’якому килимі. З Дніпра доноситься свіже повітря. Відчуваєш незвичайний спокій і повне злиття з природою. Такий мій рідний куточок у Херсоні — вулиця Соборна.
Здається мені, мов у казці, Життя тут щасливо іде. І знову всім серцем бажаю Вернутись в дитинство своє.
Объяснение: