Контрольна
І варіант

Початковий рівень (кожна відповідь 0.5 б.)

1.Усі слова є прислівниками у рядку:

А. впевнено, прекрасно, котрийсь;

Б. ліньки, попередньо, використано;

В. пошепки, інколи, сам на сам;

Г. раз у раз, обидва, мирно.

2. Прислівник – це..

А. незмінна особлива форма дієслова;

Б. самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета;

В. незмінна самостійна частина мови;

Г. службова частина мови.

3. Прислівники поділяються на такі розряди:

А. якісні, відносні, присвійні;

Б. якісно-означальні, обставинні;

В. похідні та непохідні;

Г. безособові, неозначені, означено-особові.

4. Прислівник напам’ять належить до розряду:

А дії;

Б. місця;

В. причини;

Г. якісно-означальних.

5. Помилку в написанні прислівника допущено в рядку:

А. віч-на-віч;

Б. сам-на-сам;

В. вгорі;

Г. як-небудь.

6. Прислівник мимоволі утворено А. префіксально-суфіксальним;

Б. основоскладання;

В. безафіксним;

Г. суфіксальним.

Середній рівень

7. Установити відповідність між прислівниками та їх розрядами за значенням (за кожну правильну відповідь 0, 5б.)

1. навприсядки А. часу

2. післязавтра Б дії

3. згарячу В. міри й ступеня дії

4. трохи Г. причини

8. Установити відповідність між прислівником та його творення

(за кожну правильну відповідь 0, 5б.)

1. сильно А. основоскладання

2. праворуч Б. префіксально- суфіксальний

3. весною В. суфіксальний

4. зліва Г. перехід однієї частини мови в іншу

Достатній рівень

Скласти речення зі словами по-старому і по старому ( )

Записати слова, знявши риску. ( )

В/гору, сам/на/сам, любо/дорого, раз/у/раз, на/весні, пліч/о/пліч, само/вільно, власно/руч, де/небудь, на/перекір, (с) першу, (у) зимку, (ані) скільки, (без) вісти,

(по) моєму, (на) зразок, (за) одно, (де) коли, (без) кінця краю,

(що) (як) найбільше, (у) знаки, (з) дня (на) день, (будь) коли, (над) голодь. (1 б.)

Високий рівень

Написати власне висловлювання на тему: «Надзвичайний світ мистецтва». Увести в нього прислівники, підкреслити їх як члени речення ( 2б).

гарний-хоч картину малюй,хоч з лиця воду пий;    безліч-хоч греблю гати;    сумний-мов у воду опущений;    щезнути-як скрізь землю провалитися;      дивитися-не спускати очей,їсти очима;      злякатися-взятися страхом,душа завмерла,кров у жилах завмерла;     загордитися-задерти носа;     утекти-дати драла,накивати п"ятами,дати ногам волю;     сміятися-сушити зуби;    перестаратися-передати куті меду;      замовкнути-прикусити язика,ні пари з уст,набрати в рот води;     переляканий-як з хреста знятий;     мало-як кіт наплакав,моі заячий хвіст;      дрібний-як макове зерно;       бути першим-грати першу скрипку;     дуже далеко-на край світу.

Кожну епоху розвитку людства визначає моральної свідомості, який виступає домінуючим даного часу, певного народу, конкретних соціально – економічних умов. В усі часи людство надзвичайно обережно, делікатно ставилося становлення духовності особистості, адже міцному ґрунті духовності, моральності, культури зростає особистість відповідальна думку, , вчинок.

формування духовних цінностей студентської молоді є досить актуальною в . Сьогодні виступає активною силою політичних змін і залежно від того, які цінності вона у ці зміни, яку культуру впроваджує, багато в чому залежати майбутнє суспільства, його , напрям трансформації. Суспільство зацікавлене в тому, щоб ці цінності і були демократичними. Їх формування – завдання актуальне і таке, що потребує нагальної уваги.

Поняття "духовність", "духовний" сьогодні вживають кожному кроці. Гуманітарні науки, виховна діяльність спрямовані формування "духовного розвитку особистості", публіцистика закликає формування "духовних основ" життя і суспільства, зростання національної самосвідомості, взаємозв’язок освіти і церкви прискорив процес відродження духовності в її релігійно – конфесійному розумінні.

Розбудова української державності, проведення реформ, побудова громадянського суспільства неможливі без розвитку української духовності. Протягом років незалежності нашої країни основним завданням державного управління був розвиток економіки, тому вирішення проблем у духовній сфері суспільства відбувалося залишковим принципом. Відсутність чіткої програми духовного відродження українського суспільства гальмувало втілення будь-яких реформ у всіх сферах суспільного життя. Пріоритетною сферою у духовності і культурному розвитку суспільства була і залишається освіта. Тому головне завдання сучасної освіти – це розвиток духовної культури особистості, що в підсумку стає основою формування і становлення особистості.

духовності й духовної культури молодої людини завжди хвилювала й хвилює кожного педагога, вихователя, куратора, адже формування її духовної культури – це ще й формування її свідомості, світогляду, включення в економічне, політичне, культурне життя народу, уклад життя сім’ї, нації.

Оволодіння студентською молоддю духовною культурою підносить свідомість особистості вищий щабель, наповнюють життя й діяльність високими громадськими цілями. Духовність зміцнює єдність усього суспільства, забезпечує подолання труднощів шляху його розвитку.

Духовно – моральне виховання молоді – це водночас велика відповідальність і джерело зміцнення нації. Духовно – моральний потенціал складають загальнолюдські та християнські цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Звичайно, людина не може жити тільки рахунок духовних цінностей. Але сучасна взагалі не бачить сенсу в духовності. Це певною мірою пов’язано із вихованням, а також середовищем, в якому людина реалізовується, суспільством, в якому вона живе. У теперішній , коли є можливості духовного зростання, сучасні молоді люди не потребують цього.

Потреба у спілкуванні, активному відпочинку зникає, адже зміну приходять віртуальні Інтернет-мережі, які пропонують молоді спілкування не виходячи із дому. Тому сьогодні необхідні більш дієві засоби залучення молоді джерел духовного, вічного, нетривіального, а також пробудження і подальшого духовного розвитку індивіда потрібно створити відповідні умови.

І питання це надзвичайно важливе, оскільки духовність – це творча спрямованість, наснага, енергія людини, її здатність самоусвідомлення себе як особистості. У практиці виховання пропонуються нині різні технології формування духовності молоді. Це і духовна реабілітація особистості через засоби масової інформації, через проникнення у світ мистецтва, через живе спілкування, позанавчальна виховна робота.