Калина – найчарівніша рослина, кущ, про неї складено найбільше художніх творів, пісень, легенд, прислів’їв, загадок. З давніх-давен вона була найулюбленішою рослиною, яка росла біля кожної хати українця. Калина давно стала символом України.Багато пісень складено про калину. Багато з них знаємо й ми. Серед них є веселі й сумні.Дуже гарною буває калина не тільки навесні, а й восени, коли вкривається яскраво-червоними кетягами ягід, що нагадують корали. Плоди на голках калини зберігаються дуже довго. Ягоди залишаються свіжими всю зиму. Збирати калину до лісу або до річки ходили дівчата, як на свято. Вважалося, що дівчина, яка першою побачила кущ калини, буде щасливою. Навколо куща дівчата водили хороводи, співали пісень, славили красу Калини та кликали свою долю. Першу гілку чіпляли за ікону і на причілку хати. Це означало, що в хаті живе дівчина на виданні.
Рідне слово - це найдорожчий скарб людини. Цю думку підтвердив Панас Мирний: "Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схованка живого духу, багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, почування". Нашу українську мову Володимир Самійленко назвав "діамантом дорогим", Дмитро Білоус - "дивом калиновим". а Володимир Сосюра - "мовою солов\'їною". "Рідна мова дорога людині, як саме життя", - говориться в народному прислів\'ї.Любов до рідної мови є найприроднішим і найсвятішим людським почуттям. Ми, учні ЗОШ № 6 , розпочали методичну естафету з української мови. На нас чекають цікаві уроки, тренінги, вікторини, аукціони. мовознавчі турніри. Ми серцем відчуваємо красу рідного слова, його глибоке значення в житті кожної людини.Тож вивчайте й бережіть рідну мову . як чисте джерело нашої Батьківщини, її найбільше й найдорожче добро, її багату скарбницю, бо людина . яка не любить рідної мови, якій нічого не промовляє рідне слово - це людина без роду й племені.
Збирати калину до лісу або до річки ходили дівчата, як на свято. Вважалося, що дівчина, яка першою побачила кущ калини, буде щасливою. Навколо куща дівчата водили хороводи, співали пісень, славили красу Калини та кликали свою долю. Першу гілку чіпляли за ікону і на причілку хати. Це означало, що в хаті живе дівчина на виданні.