Мовознавець, доктор філологічних наук Олександр Пономарів, професор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка пояснює відмінності так:
У сучасній літературній мові вживаємо так: слово "взаємини" має тільки множину і позначає зв'язки між людьми.
Близьке до нього слово "стосунки". Але воно використовується на позначення зв'язків не лише між людьми, а і між абстрактними поняттями, між державами, між різними організаціями.
"Відносини" - слово, вживане тільки в множині. Як правило, його використовують у суспільно-політичному значенні. Кажемо: "Інститут міжнародних відносин", "економічні відносини", "суспільні відносини" тощо.
Слово "ставлення" має лише однину і означає характер поводження з кимось, з чимось.
Приятельські взаємини між членами колективу не повинні впливати на об'єктивну оцінку роботи.
Робочі стосунки зобов'язують представників фірм притримуватися умов контракту.
Посадові обов'язки передбачають сумлінне ставлення до виконання завдань.
Інститут міжнародних відносин надає послуги післядипломної освіти.
Народні художні промисли в Україні є невід’ємною складовою української культури, вони увібрали в себе риси, притаманні окремим етнографічним регіонам країни. З покоління в покоління передавалися таємниці технічної та технологічної майстерності, вдосконалювалися прийоми обробки природних матеріалів
Упродовж століть десятки й сотні тисяч майстрів – килимарниці, вишивальниці, ткачі, гончарі, різьбярі по дереву, кістці та рогу, майстри декоративного розпису, склороби-гутники, золотарі-ювеліри, ковалі, майстри лозоплетіння і художньої обробки шкіри та багатьох інших професій – створювали речі, необхідні людям у побуті. Кращі з них ми називаємо тепер творами народного мистецтва.
У ряді населених пунктів (Опішня, Решетилівка, Косів, Богуслав, Гавареччина, Петриківка, Діхтярі, Глиняни, Клембівка та інші) існували школи традиційного народного мистецтва.
До 1960 р. народні промисли були зосереджені у кооперативних артілях, згодом реорганізованих у державні фабрики художніх виробів. Багато з них із 1968 р. увійшли у виробничо-художні об’єднання.
Під впливом кліматичних, природних умов, особливостей побуту українців, властивостей місцевої сировини та історичних чинників у кожному етнографічному регіоні України виробляли локальні предмети художньої образності, орнаментики, формотворення.
Відповідь:
Мовознавець, доктор філологічних наук Олександр Пономарів, професор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка пояснює відмінності так:
У сучасній літературній мові вживаємо так: слово "взаємини" має тільки множину і позначає зв'язки між людьми.
Близьке до нього слово "стосунки". Але воно використовується на позначення зв'язків не лише між людьми, а і між абстрактними поняттями, між державами, між різними організаціями.
"Відносини" - слово, вживане тільки в множині. Як правило, його використовують у суспільно-політичному значенні. Кажемо: "Інститут міжнародних відносин", "економічні відносини", "суспільні відносини" тощо.
Слово "ставлення" має лише однину і означає характер поводження з кимось, з чимось.
Приятельські взаємини між членами колективу не повинні впливати на об'єктивну оцінку роботи.
Робочі стосунки зобов'язують представників фірм притримуватися умов контракту.
Посадові обов'язки передбачають сумлінне ставлення до виконання завдань.
Інститут міжнародних відносин надає послуги післядипломної освіти.
Пояснення:
Народні художні промисли в Україні є невід’ємною складовою української культури, вони увібрали в себе риси, притаманні окремим етнографічним регіонам країни. З покоління в покоління передавалися таємниці технічної та технологічної майстерності, вдосконалювалися прийоми обробки природних матеріалів
Упродовж століть десятки й сотні тисяч майстрів – килимарниці, вишивальниці, ткачі, гончарі, різьбярі по дереву, кістці та рогу, майстри декоративного розпису, склороби-гутники, золотарі-ювеліри, ковалі, майстри лозоплетіння і художньої обробки шкіри та багатьох інших професій – створювали речі, необхідні людям у побуті. Кращі з них ми називаємо тепер творами народного мистецтва.
У ряді населених пунктів (Опішня, Решетилівка, Косів, Богуслав, Гавареччина, Петриківка, Діхтярі, Глиняни, Клембівка та інші) існували школи традиційного народного мистецтва.
До 1960 р. народні промисли були зосереджені у кооперативних артілях, згодом реорганізованих у державні фабрики художніх виробів. Багато з них із 1968 р. увійшли у виробничо-художні об’єднання.
Під впливом кліматичних, природних умов, особливостей побуту українців, властивостей місцевої сировини та історичних чинників у кожному етнографічному регіоні України виробляли локальні предмети художньої образності, орнаментики, формотворення.
(надеюсь что хорошо)