Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.
Зокрема, це відбувається:
· на кінці слова (ніж, гедз);
· в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); виняток - дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к] (н'іхт'ї, вухкиї);
· у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати).
Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).
Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).
Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка)
Сонорні приголосні [в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).
Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)
Поняття орфоепія (вимовні норми) обіймає передусім фонологічну систему мови, тобто склад розрізнювальних у даній мові самостійних звуків-фонем, їх якість, їх зміни в певних фонетичних умовах – залежно від позиції або звукового сусідства».
Маємо усвідомлювати, що рівень знань з орфоепії фактично є прямо пропорційний культурному рівню, тому цьому питанню потрібно відводити чільне місце. На жаль, досі у шкільних закладах не введено хоча б як факультативний курс цієї важливої дисципліни. Діти, часто виростаючи в російськомовному середовищі, не отримують знань із правильності вимови в школі. Більшість із них потім не отримує їх і в процесі навчання. Вважаємо, що в умовах фактично постійної білінґвальності особливу увагу необхідно надавати вивченню орфоепії саме в шкільних та вищих навчальних закладах, адже вік у такому питанні має дуже велике значення. Про це писав і В.Самійленко: «Заховання фонетичної краси нашої мови я вважаю справою особливо важною, не для спеціалістів філологів, а для всіх, хто говорить і пише вкраїнською мовою, найпаче ж для тих, хто цією мовою вчитиметься… Дбаємо ж про оригінальні й прекрасні ознаки тієї мови…». На цьому також наголошує М.Погрібний: «Висока культура усного мовлення передбачає правильність слововжитку, граматичних форм, вимови й наголосу, а також уміння користуватися всіма виразовими засобами… Помилки в наголошуванні слів, вимові звуків і їх сполучень не тільки утруднюють розуміння висловленого, а й заважають ширенню та засвоєнню усталених норм».
Кожна мова має свої особливості реалізації в мовленні. Правило, яке часто можна почути в шкільних закладах «Як пишемо, так і говоримо» фактично є неприйнятним для жодної з мов, оскільки звуків є набагато більше, ніж літер. Достатньо згадати кількість літер у латинському, арабському, кириличному алфавіті, додати до цього наявність дифтонгів, трифтонгів, спеціальних надрядкових та підрядкових позначень, щоб зрозуміти складність передачі на письмі вимови.
Різниця між українськими правописом і вимовою насправді досить значна, щоб не звертати на це відповідної уваги.
Село моє зелено-кучеряве, Між верб, ставків виблискує кришталь. Поміж лугів, поміж пахучі трави Нічлава тихо в'ється в синю даль. Є на землі місце, де помістилось усе найдорожче, найкраще для мене. Місце, де кожна стежка, кожне дерево нагадують пору безтурботного дитинства... Це — моє село. Я народилася і живу у маленькому, але мальовничому селі Жабинці, що розкинулось на берегах Нічлави. Ще до сьогодні односельці розповідають легенду про походження його назви. Колись давно на території сучасної ферми був маєток пана Жаб'є. До нього приходило багато людей найматися на роботу. Оскільки пан був дуже добрим, люди зводили собі оселі і залишалися на постійне проживання. З часом маленький хутірець перетворився на село. Коли Жаб'є помер (в нього не було продовжувачів роду), то люди на честь доброго пана назвали село Жабинцями. З того часу минули століття, а воно й досі красиве і чепурне, завжди вітає усіх. На дорогу світять вікнами не маленькі хати під солом'яною стріхою, а високі добротні будинки. Зараз у моєму селі всього п'ять вулиць: Горішня, Долішня, Кут, Гаврилівка, Нова. Але кожна з них по-своєму гарна і неповторна. Навесні зачаровують вони вишневим та яблуневим цвітом, влітку п'янять душу запахом матіоли та лілій, восени стелять під ноги жовтогарячий килим опалого листя, а взимку кружляють у чарівному танку сніжинок. І я завжди відчуваю якесь нестримне, ні з чим незрівнянне почуття радості та задоволення. Якийсь гарячий клубок підкочується до горла... і хочеться говорити і мовчати, плакати і сміятися. Саме так буває після довгої розлуки. Минають роки, змінюються часи, погляди, смаки, люди. Народ-творець дбає, працює, зводить новобудови — і в результаті — гарний будинок культури, двоповерховий магазин, уже 11 років радо вітає дітей школа. А в церкві Покрови Богородиці проходять богослужіння. Не забули односельчани і про тих, хто боровся і віддав життя за наше сьогодення — січових стрільців та воїнів УПА. їм на вулиці Кут насипано могилу. До неї ніколи не заростає стежка. Тут завжди чисто і людно. Сюди у день роковин йдуть жителі, приходять учні-першокласники, випускники, молоді пари... На лівому березі Нічлави височіє напівзруйнований костел, якому уже понад двісті років. Наш народ вміє і любить працювати, тому сподіваюсь, що через кілька років село моє стане ще кращим і я ще довго чутиму в ньому рокіт тракторів у час весняних та осінніх робіт, насолоджуватимусь запахом стиглого жита і пшениці у гарячу пору жнив. Я дуже люблю своє село і горджусь ним. А якщо Богом суджено мені його залишити, то "пташкою" завжди летітиму до свого "гнізда", до рідних Жабинець.
Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.
Зокрема, це відбувається:
· на кінці слова (ніж, гедз);
· в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); виняток - дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к] (н'іхт'ї, вухкиї);
· у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати).
Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).
Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).
Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка)
Сонорні приголосні [в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).
Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)
Поняття орфоепія (вимовні норми) обіймає передусім фонологічну систему мови, тобто склад розрізнювальних у даній мові самостійних звуків-фонем, їх якість, їх зміни в певних фонетичних умовах – залежно від позиції або звукового сусідства».
Маємо усвідомлювати, що рівень знань з орфоепії фактично є прямо пропорційний культурному рівню, тому цьому питанню потрібно відводити чільне місце. На жаль, досі у шкільних закладах не введено хоча б як факультативний курс цієї важливої дисципліни. Діти, часто виростаючи в російськомовному середовищі, не отримують знань із правильності вимови в школі. Більшість із них потім не отримує їх і в процесі навчання. Вважаємо, що в умовах фактично постійної білінґвальності особливу увагу необхідно надавати вивченню орфоепії саме в шкільних та вищих навчальних закладах, адже вік у такому питанні має дуже велике значення. Про це писав і В.Самійленко: «Заховання фонетичної краси нашої мови я вважаю справою особливо важною, не для спеціалістів філологів, а для всіх, хто говорить і пише вкраїнською мовою, найпаче ж для тих, хто цією мовою вчитиметься… Дбаємо ж про оригінальні й прекрасні ознаки тієї мови…». На цьому також наголошує М.Погрібний: «Висока культура усного мовлення передбачає правильність слововжитку, граматичних форм, вимови й наголосу, а також уміння користуватися всіма виразовими засобами… Помилки в наголошуванні слів, вимові звуків і їх сполучень не тільки утруднюють розуміння висловленого, а й заважають ширенню та засвоєнню усталених норм».
Кожна мова має свої особливості реалізації в мовленні. Правило, яке часто можна почути в шкільних закладах «Як пишемо, так і говоримо» фактично є неприйнятним для жодної з мов, оскільки звуків є набагато більше, ніж літер. Достатньо згадати кількість літер у латинському, арабському, кириличному алфавіті, додати до цього наявність дифтонгів, трифтонгів, спеціальних надрядкових та підрядкових позначень, щоб зрозуміти складність передачі на письмі вимови.
Різниця між українськими правописом і вимовою насправді досить значна, щоб не звертати на це відповідної уваги.
Село моє зелено-кучеряве, Між верб, ставків виблискує кришталь. Поміж лугів, поміж пахучі трави Нічлава тихо в'ється в синю даль.
Є на землі місце, де помістилось усе найдорожче, найкраще для мене. Місце, де кожна стежка, кожне дерево нагадують пору безтурботного дитинства... Це — моє село.
Я народилася і живу у маленькому, але мальовничому селі Жабинці, що розкинулось на берегах Нічлави.
Ще до сьогодні односельці розповідають легенду про походження його назви.
Колись давно на території сучасної ферми був маєток пана Жаб'є. До нього приходило багато людей найматися на роботу. Оскільки пан був дуже добрим, люди зводили собі оселі і залишалися на постійне проживання. З часом маленький хутірець перетворився на село. Коли Жаб'є помер (в нього не було продовжувачів роду), то люди на честь доброго пана назвали село Жабинцями.
З того часу минули століття, а воно й досі красиве і чепурне, завжди вітає усіх. На дорогу світять вікнами не маленькі хати під солом'яною стріхою, а високі добротні будинки.
Зараз у моєму селі всього п'ять вулиць: Горішня, Долішня, Кут, Гаврилівка, Нова. Але кожна з них по-своєму гарна і неповторна. Навесні зачаровують вони вишневим та яблуневим цвітом, влітку п'янять душу запахом матіоли та лілій, восени стелять під ноги жовтогарячий килим опалого листя, а взимку кружляють у чарівному танку сніжинок.
І я завжди відчуваю якесь нестримне, ні з чим незрівнянне почуття радості та задоволення. Якийсь гарячий клубок підкочується до горла... і хочеться говорити і мовчати, плакати і сміятися. Саме так буває після довгої розлуки.
Минають роки, змінюються часи, погляди, смаки, люди. Народ-творець дбає, працює, зводить новобудови — і в результаті — гарний будинок культури, двоповерховий магазин, уже 11 років радо вітає дітей школа. А в церкві Покрови Богородиці проходять богослужіння. Не забули односельчани і про тих, хто боровся і віддав життя за наше сьогодення — січових стрільців та воїнів УПА. їм на вулиці Кут насипано могилу. До неї ніколи не заростає стежка. Тут завжди чисто і людно. Сюди у день роковин йдуть жителі, приходять учні-першокласники, випускники, молоді пари...
На лівому березі Нічлави височіє напівзруйнований костел, якому уже понад двісті років.
Наш народ вміє і любить працювати, тому сподіваюсь, що через кілька років село моє стане ще кращим і я ще довго чутиму в ньому рокіт тракторів у час весняних та осінніх робіт, насолоджуватимусь запахом стиглого жита і пшениці у гарячу пору жнив.
Я дуже люблю своє село і горджусь ним. А якщо Богом суджено мені його залишити, то "пташкою" завжди летітиму до свого "гнізда", до рідних Жабинець.