Я думаю, що є такі професії, без яких неможливе життя. Наприклад лікар. Не було б лікарів,не було б життя. Лікарі для нас усе. Ми можемо померти якщо не підемо до лікарні коли нас щось хвилює. Пожежник. Без пожежників ми можемо загинути. Якщо у нас трапиться серйозна пожежа, самі ми не зможемо її загасити. Для цього й існують пожежники. А вчителі? Не було б вчителів, ми не змогли вчится самі. Ми були б не дуже розумні. А якщо ми не будемо розумними, ми не зможемо заробляти гроші. Я упевнена у тому, що якщо не було б таких важливих професій, не було б життя.
Ось і настала золота осінь. У лісі шаленіє справжній жовтневий листопад. Погода стоїть мінлива: то вітряно, то спокійно. Теплі сонячні дні чергуються з прохолодними, похмурими. Коли небо похмуре, часто йдуть дощі.
Від споглядання падаючих на землю великих холодних крапель на душі стає сумно. Здається, ніби Природа оплакує свою колишню красу, коли все навколо цвіло й пахло…
Як швидко все змінюється навколо! Гаснуть осінні вогняні фарби. Клени обсипаються від найменшого подиху вітерця. Деякі дерева ще зберегли золоте оздоблення, але їх одяг вицвів та потемнів. На воскових листях з’явилися брудні плями, що нагадують відбитки чиїхось чорних пальців. Окремі листочки, засихаючи, скручуються в дудочку. Якщо обережно розгорнути такий листочок, всередині в ньому можна побачити тремтячу кришталеву росинку. Це зворушливе видовище знову породжує аналогію зі сльозами Природи.
Але здоровий глузд допомагає вирватися з лап депресії. Осінь — це не смерть Природи, а лише її сон. Весна прийде, неодмінно, але тільки після зими. Вічний кругообіг сезонів доводить, що життя триває. І це прекрасно! Ось настає один з найкрасивіших осінніх періодів — золота осінь. На жаль, він триває зовсім недовго, десь близько трьох тижнів. Тому необхідно обов’язково знайти вільний час, щоб відвідати парк і помилуватися його казковим оздобленням.
Цей період осені не дарма називають золотим, адже в природі відбуваються великі перетворення. Якщо влітку переважним кольором вважається зелений, то ранньою осінню — це жовтий окрас листя і трави, що нагадує золото.
Особливо приємно прогулятися березовим гаєм, всі дерева стають золотистими, а кругле листячко беріз нагадує монетки, які «дзвенять» на вітрі. Особливо гарно вони виглядають в ясний сонячний день, контрастуючи на тлі блакитного неба: всі берізки білокорі, в однакових золотавих сяйливих нарядах.
В цю пору в таке ж золоте оздоблення одягаються липи. Злегка жовтувато-коричневі, що нагадують трохи потьмяніле золото — це листя дубів. Дуже часто клени теж фарбуються в жовтий колір. Тож дивуєшся такій казковій красі. Здається, ніби опиняєшся в казці, де навколо безліч яскравих золотистих фарб.
Але пройде кілька тижнів і розпочнеться листопад. Багато дерев втрачатимуть чарівну красу оздоблення, проте килим з листя стане пишним і м’яким, наче пух. Дуже приємно підкидати листя вгору та дивитися, як вони, кружляючи, падають на землю. Або шарудіти опалим листям, коли воно висохне.
Поступово на деревах залишиться поодиноке листячко, яке теж опаде, та остання краса зникне. У цей момент стає трохи сумно, адже дуже шкода розлучатися з прекрасною золотою осінню. Але спогади про неї залишаться надовго, до настання холодів і випадання перших сніжинок. Тим не менш, як чудово, що є така дивовижна пора — золота осінь!
Я думаю, що є такі професії, без яких неможливе життя. Наприклад лікар. Не було б лікарів,не було б життя. Лікарі для нас усе. Ми можемо померти якщо не підемо до лікарні коли нас щось хвилює. Пожежник. Без пожежників ми можемо загинути. Якщо у нас трапиться серйозна пожежа, самі ми не зможемо її загасити. Для цього й існують пожежники. А вчителі? Не було б вчителів, ми не змогли вчится самі. Ми були б не дуже розумні. А якщо ми не будемо розумними, ми не зможемо заробляти гроші. Я упевнена у тому, що якщо не було б таких важливих професій, не було б життя.
Ось і настала золота осінь. У лісі шаленіє справжній жовтневий листопад. Погода стоїть мінлива: то вітряно, то спокійно. Теплі сонячні дні чергуються з прохолодними, похмурими. Коли небо похмуре, часто йдуть дощі.
Від споглядання падаючих на землю великих холодних крапель на душі стає сумно. Здається, ніби Природа оплакує свою колишню красу, коли все навколо цвіло й пахло…
Як швидко все змінюється навколо! Гаснуть осінні вогняні фарби. Клени обсипаються від найменшого подиху вітерця. Деякі дерева ще зберегли золоте оздоблення, але їх одяг вицвів та потемнів. На воскових листях з’явилися брудні плями, що нагадують відбитки чиїхось чорних пальців. Окремі листочки, засихаючи, скручуються в дудочку. Якщо обережно розгорнути такий листочок, всередині в ньому можна побачити тремтячу кришталеву росинку. Це зворушливе видовище знову породжує аналогію зі сльозами Природи.
Але здоровий глузд допомагає вирватися з лап депресії. Осінь — це не смерть Природи, а лише її сон. Весна прийде, неодмінно, але тільки після зими. Вічний кругообіг сезонів доводить, що життя триває. І це прекрасно! Ось настає один з найкрасивіших осінніх періодів — золота осінь. На жаль, він триває зовсім недовго, десь близько трьох тижнів. Тому необхідно обов’язково знайти вільний час, щоб відвідати парк і помилуватися його казковим оздобленням.
Цей період осені не дарма називають золотим, адже в природі відбуваються великі перетворення. Якщо влітку переважним кольором вважається зелений, то ранньою осінню — це жовтий окрас листя і трави, що нагадує золото.
Особливо приємно прогулятися березовим гаєм, всі дерева стають золотистими, а кругле листячко беріз нагадує монетки, які «дзвенять» на вітрі. Особливо гарно вони виглядають в ясний сонячний день, контрастуючи на тлі блакитного неба: всі берізки білокорі, в однакових золотавих сяйливих нарядах.
В цю пору в таке ж золоте оздоблення одягаються липи. Злегка жовтувато-коричневі, що нагадують трохи потьмяніле золото — це листя дубів. Дуже часто клени теж фарбуються в жовтий колір. Тож дивуєшся такій казковій красі. Здається, ніби опиняєшся в казці, де навколо безліч яскравих золотистих фарб.
Але пройде кілька тижнів і розпочнеться листопад. Багато дерев втрачатимуть чарівну красу оздоблення, проте килим з листя стане пишним і м’яким, наче пух. Дуже приємно підкидати листя вгору та дивитися, як вони, кружляючи, падають на землю. Або шарудіти опалим листям, коли воно висохне.
Поступово на деревах залишиться поодиноке листячко, яке теж опаде, та остання краса зникне. У цей момент стає трохи сумно, адже дуже шкода розлучатися з прекрасною золотою осінню. Але спогади про неї залишаться надовго, до настання холодів і випадання перших сніжинок. Тим не менш, як чудово, що є така дивовижна пора — золота осінь!