Великими пластівцями сиплеться сніг, покриваючи тротуар і проїжджу частину вулиці, дахи будинків, гаражів, осідаючи на гілках дерев. Я виходжу зі свого під'їзду ... Попереду тьмяно світить одинокий ліхтар, навколо нього в'ються сніжинки. Іду посеред дев'ятиповерхових сірих будинків, що вражають своєю одноманітністю і сумовитістю. Ще шість годин вечора, але вже темно. Світяться вікна будинків. Там, за вікнами, своє життя, свій маленький світ. Мені подобається, проходячи повз будинки гати за вікнами: різні штори, вигадливі, з мереживами, сучасні жалюзі. Світиться вікно - значить, кипить життя, значить, там тепло. Ось попереду шістнадцятиповерховий будинок. На тлі дев'ятиповерхівок воно виглядає своєрідною свічкою. На першому поверсі комерційна аптека, в прибудові зоомагазин з пам'яткою - котом Васьком, який лежить на прилавку. Потім ще одне схоже будівля з кафе на першому поверсі і знову вдома, вдома.Все це справа, а зліва проспект з нескінченно снують автомобілями. Іноді здається: не будь світлофорів, не зміг би перейти на протилежну сторону вулиці - так багато машин. Світлофор змушує цей мчить потік на хвилину призупинитися, щоб дати можливість пішоходам перейти вулицю. І знову шум, світло фар. Рух, рух, рух. Це моя вулиця. Сучасна, галаслива, така, як і багато хто в нашому місті.
1.Удівчини довга,пишна коса.
Жнеці взяли косу в руки і почали косити жито.
2.В останній час я все частіше відчуваю в своему серці муку.
Кухарка дістала муку,щоб замісити тісто.
3. Три дівчини сиділи на лавочці. *Три*-сказала мама,коли я розлив чорнила на стіл і вони вже встигли підсохнути.
4. Коли підійшов до своєї квартири, я дістав ключ,щоб відкрити двері.
Я ,прогулюючись зранку на хмурій вулиці, задивився на небо і побачив ключ гусей.
5. У блузці,яку мені купила мама, дуже довгі рукава.
Найбільший рукав річки Дніпро-це Десна.
6. Зараз дуже цінують кваліфікованих кадрів ,тому, коли вирішив ким ти будеш, вчися гарно.
Щасливі кадри з мого життя пронеслись переді мною.
Великими пластівцями сиплеться сніг, покриваючи тротуар і проїжджу частину вулиці, дахи будинків, гаражів, осідаючи на гілках дерев. Я виходжу зі свого під'їзду ...
Попереду тьмяно світить одинокий ліхтар, навколо нього в'ються сніжинки. Іду посеред дев'ятиповерхових сірих будинків, що вражають своєю одноманітністю і сумовитістю.
Ще шість годин вечора, але вже темно. Світяться вікна будинків. Там, за вікнами, своє життя, свій маленький світ. Мені подобається, проходячи повз будинки гати за вікнами: різні штори, вигадливі, з мереживами, сучасні жалюзі. Світиться вікно - значить, кипить життя, значить, там тепло.
Ось попереду шістнадцятиповерховий будинок. На тлі дев'ятиповерхівок воно виглядає своєрідною свічкою. На першому поверсі комерційна аптека, в прибудові зоомагазин з пам'яткою - котом Васьком, який лежить на прилавку.
Потім ще одне схоже будівля з кафе на першому поверсі і знову вдома, вдома.Все це справа, а зліва проспект з нескінченно снують автомобілями. Іноді здається: не будь світлофорів, не зміг би перейти на протилежну сторону вулиці - так багато машин. Світлофор змушує цей мчить потік на хвилину призупинитися, щоб дати можливість пішоходам перейти вулицю. І знову шум, світло фар. Рух, рух, рух.
Це моя вулиця. Сучасна, галаслива, така, як і багато хто в нашому місті.