ответ:У театр ходжу 3-4 рази на місяць. Звичайно, бувають місяці, коли вдається частіше, але трапляється і навпаки.
Театр люблю з дитинства, переважно через можливість гати наживо за грою акторів. Це як захоплива кінострічка, але без дублів і права на помилку. Я часто порівнюю це з фотозйомкою на плівку: ти маєш один кадр і повинен його не зіпсувати. Мені подобається те, як акторам, режисерам і решті, хто працює над створенням вистави, вдається без особливих спецефектів, іноді навіть без декорацій, витворити цілий світ.
Ходжу в різні театри і навіть намагаюся відвідувати театри в інших містах, коли подорожую. Завжди беру з собою друзів, мабуть, переважно тому, що люблю ділитися емоціями. Нерідко збираю великі компанії, люблю залучати людей до цієї культури.
Театр Франка став моїм улюбленим давно, ще з підліткових років. Тоді він аж запав у душу, особливо коли я вперше побачила на сцені Богдана Сильвестровича (Богдан Ступка – ред.). Тепер важко сказати, чому він улюблений, мені подобаються й інші театри. Мабуть, театр Франка – це як перша закоханість, залишилося багато теплих спогадів. Я навіть мала нагоду познайомитись і поспілкуватись зі Ступкою – це була визначна зустріч у моєму житті.
Я завжди жартую, що обираю вистави за принципом «ще не бачила». Але насправді можу відвідувати один спектакль кілька разів. Часто доводиться обирати вистави під компанію чи подію – це як обирати фільм для перегляду.
На мене стільки вистав справляли враження, що важко пригадати якусь одну. Згадується переважно щось з останнього. Наприклад, вистава «Тату ти мене любив?» в театрі «Золоті ворота». Вона вразила саме історією – життєвою і близькою – та акторами, котрі передали всі її тонкощі. Просто неймовірно, як у маленькому чорному залі, з абсолютною відсутністю декорацій, завдяки постановці та грі акторів у голові вимальовується повна картинка. Ти бачиш місце, де все відбувається, – і це ще більше персоналізує сприйняття спектаклю.
[Добре], (коли можеш присвятити себе заняттю), (яке відповідає твоїм нахилам). - послідовна підрядність
(Якби всі люди займалися "спорідненою працею"), [у світі панувала би гармонія], (яку дарує задоволення від роботи). - неоднорідна підрядність.
(Коли робота дає результат), (який перевершує сподівання), [наша самооцінка зростає]. - послідовна підрядність
[Обдарування, (що відшліфоване постійним удосконаленням), дозволяє зійти на вершину], (яка була б недосяжною без таланту і праці). - неоднорідна підрядність
[Кожній людині вкрай необхідне відчуття потрібності її справи], (як квітці - сонце), (як рибі - вода), (як усьому живому - повітря). - однорідна підрядність
[Міркуючи над вибором майбутньої професії, ми зважуємо], (що з переваг отримаємо на робочому місці) і (що із задумів зможемо реалізувати). - однорідна підрядність
ответ:У театр ходжу 3-4 рази на місяць. Звичайно, бувають місяці, коли вдається частіше, але трапляється і навпаки.
Театр люблю з дитинства, переважно через можливість гати наживо за грою акторів. Це як захоплива кінострічка, але без дублів і права на помилку. Я часто порівнюю це з фотозйомкою на плівку: ти маєш один кадр і повинен його не зіпсувати. Мені подобається те, як акторам, режисерам і решті, хто працює над створенням вистави, вдається без особливих спецефектів, іноді навіть без декорацій, витворити цілий світ.
Ходжу в різні театри і навіть намагаюся відвідувати театри в інших містах, коли подорожую. Завжди беру з собою друзів, мабуть, переважно тому, що люблю ділитися емоціями. Нерідко збираю великі компанії, люблю залучати людей до цієї культури.
Театр Франка став моїм улюбленим давно, ще з підліткових років. Тоді він аж запав у душу, особливо коли я вперше побачила на сцені Богдана Сильвестровича (Богдан Ступка – ред.). Тепер важко сказати, чому він улюблений, мені подобаються й інші театри. Мабуть, театр Франка – це як перша закоханість, залишилося багато теплих спогадів. Я навіть мала нагоду познайомитись і поспілкуватись зі Ступкою – це була визначна зустріч у моєму житті.
Я завжди жартую, що обираю вистави за принципом «ще не бачила». Але насправді можу відвідувати один спектакль кілька разів. Часто доводиться обирати вистави під компанію чи подію – це як обирати фільм для перегляду.
На мене стільки вистав справляли враження, що важко пригадати якусь одну. Згадується переважно щось з останнього. Наприклад, вистава «Тату ти мене любив?» в театрі «Золоті ворота». Вона вразила саме історією – життєвою і близькою – та акторами, котрі передали всі її тонкощі. Просто неймовірно, як у маленькому чорному залі, з абсолютною відсутністю декорацій, завдяки постановці та грі акторів у голові вимальовується повна картинка. Ти бачиш місце, де все відбувається, – і це ще більше персоналізує сприйняття спектаклю.
Объяснение:
Відповідь:
[Добре], (коли можеш присвятити себе заняттю), (яке відповідає твоїм нахилам). - послідовна підрядність
(Якби всі люди займалися "спорідненою працею"), [у світі панувала би гармонія], (яку дарує задоволення від роботи). - неоднорідна підрядність.
(Коли робота дає результат), (який перевершує сподівання), [наша самооцінка зростає]. - послідовна підрядність
[Обдарування, (що відшліфоване постійним удосконаленням), дозволяє зійти на вершину], (яка була б недосяжною без таланту і праці). - неоднорідна підрядність
[Кожній людині вкрай необхідне відчуття потрібності її справи], (як квітці - сонце), (як рибі - вода), (як усьому живому - повітря). - однорідна підрядність
[Міркуючи над вибором майбутньої професії, ми зважуємо], (що з переваг отримаємо на робочому місці) і (що із задумів зможемо реалізувати). - однорідна підрядність
Пояснення: