Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ.
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.
У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.
Як дитина відчуває себе серед людей-однолітків? Цікаве питання, точної відповіді на яке не знайти. Все залежить від певної дитини, її характеру, поведінки в суспільстві та наявності зв'язку з однолітками. Деякі, досить сором'язливі чи просто замкнені у собі діти, дуже важко переживають спілкування з однолітками чи навіть з людьми у цілому. Їм важко знайти спільну тему для розмов, відчувають невпевненість і дискомфорт в присутності інших, багато часу проводять насамоті чи займаючись улюбленою справою. Такі люди неговіркі. А деякі навпаки не можуть жити без суспільної уваги, без галасних балачок та компаній друзів. Вони активні в бесіді, жартують чи просто яскраво виражають власну думку. Такі люди люблять бути серед однолітків і ведуть себе разом з ними впевнено и спокійно, не думаючи про свої наступні слова і реакцію збоку співрозмовників на них. Отже, на мою думку, це питання не має однозначної відповіді, бо відповідь є для кожної особи унікальною.
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.
У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.
Отже, на мою думку, це питання не має однозначної відповіді, бо відповідь є для кожної особи унікальною.