Міфи наших предків
(З)(давніх)давен ще (з)(діда)прадіда в(и,е)сною поч(е,и)наючи од (В,в)ел(е,и)кодня грают(ь?) в ігри. Піс(ь)ні що співали під час обрядів// в(и,е)снянки(-/?)заклич(ь)ки бо «закликали» в(и,е)сну та добрий урожай. В(и,е)с(ь)нянки майже завжди супроводжували тан(ь)цювал(ь)ними рухами окремі з яких чітко нагадували процес обробле(н,нн)я з(и,е)млі// оранки сівби косовиці// й пояснювали словами// А ми сіяли сіяли Ось так ось так рвут(ь) мак.
(У,В)сі в(и,е)сняні ігри вигадані на міфічній основі// вони стосую(ць/ть)ся світлих і темних небесних сил (у,в) них ми бач(и,е)мо копію того що діє(ць/ть)ся в(и,е)сною на небі й на з(и,е)млі.
У в(и,е)снянках бач(и,е)мо три головні форми руху дівчат та хлопців// по колу поплута(н,нн)ий і рух двох прот(и,е)­лежних рядів. Так грают(ь?) у (К,к)ороля, (З,з)айчика, (П,п)ерепілочку. (У,В) ін(ь)шій грі дівч(е,и)на стає пос(и,е)р(и,е)д кола її наз(и,е­)вают(ь?) царівною. Хлопец(ь?-)царенко має вив(и,е)сти її з кола.
П(и,е)р(и,е)хідним (у,в)важали св(’?-)ято (Ж,ж)айворонків або (С,с)орока (М,м)уч(и,е)(н,нн)иків. За давнім повір(’?-)ям в(и,е)сну з вирію пр(и,е)носят(ь?) на своїх крилах птахи. Щоб пр(и,е)скорити їх пр(и,е)лі(т,д) діти співаючи пісен(ь) носили с(и,е)лом вип(и,е)че(н,нн)их із духм(’?-)я(н/нн)ого тіста «жайворонків».
(До)речі у деяких іграх бачимо фігуру руху покру­чену як наприкла(т,д) (в,у) (К,к)р(е,и)вому тан(ь)ці коли заб(и,е)вают(ь) у з(и,е)млю три кілк(а,и) б(и,е)ру(ць/ть)ся за руки в два ряд(а,и) й крутя(ць/ть)ся помі(ж,ш) ними повторюючи рух хмар на небі.

Черепаха - дивне створіння. Нiжки в неї коротенькі, голiвка маленька, а зверху панцир, мов тарiлка перевернута. Звiдки вона взялася? А ось звідки.

Розповідають, що якось їла одна жiнка смажену курку і побачила старця, що йшов до її хати. Не захотіла жінка куркою ділитися, накрила сковороду зверху мискою i у пiч поставила.

Зайшов старець у хату до жінки і каже: "Добра жінко, я такий голодний. Дайте мені що-небудь з'їсти". "Нiчого нема", каже жінка. Вiн знову просить хоч щось.Та божиться, що нiчогісінько нема в хатi. Тоді старець попросив її вiдслонити пiч. Вiдтулила жiнка заслiнку, а з печі курка смажена вилазить, а на животi та спинi у неї дві полумиски.

Соромно стало жінці, хотiла вона просити пробачення, але зник старий. Здогадалася жiнка, що то сам Бог. З тих пір і живе черепаха, схожа на курку між двома полумисками.  

Традиційна українська хата, за визначенням багатьох іноземних мандрівників і дослідників, які свого часу побували на наших землях, являла цілком оригінальний витвір. Вона була самобутнім явищем в історії архітектури, високим зразком будівельних, мистецьких, етичних та естетичних конструкцій. Зводячи той чи інший тип житла, народні будівничі виробили цілу систему прийомів з використанням унікальних і пропорційних силуетів. Не випадково французький військовий інженер Г. Боплан, мандруючи в XVII ст. по Дніпру, захоплювався високим мистецтвом народного зодчества. Ще один іноземець, німецький географ Й. Г. Коль на початку XIX ст. написав у своєму записникові, що українці живуть в охайних чистих оселях, які називають хатами і які начебто всміхаються. Ось таке враження лишилося в дослідника. Господині не задовольнялися тим, що (як і голландці) кожної суботи мили їх, а ще й раз на два тижні білили житло. Від того хати мали вельми чепурний вигляд, немовби свіжовибілене полотно. Які слова вживаються, коли йдеться про українську хату? Чепурна, біленька, мов квітка, привітна, гостинна тощо.
Ось така коротка історична довідка про українську хату.
У народі українська хата оспівана в піснях, оповита різними легендами та казковими переказами, опоетизована майстрами слова. Не лишились осторонь і художники, вони в багатьох своїх картинах намагалися ввести в композицію обов'язково хоча б елемент хати. І це надавало певного колориту й визначеності всьому полотнищу.
Хата була й буде символом добра й надії. Її незгасний вогник світитиметься теплом маминої любові, вірою в доброту, високу людяність і сподіваннями на чисте небо над головою. Тільки люди, які мають красиву душу й добре серце можуть творити ці символи для нащадків.
Час минає, змінюється архітектура будівель, хат стає все менше по Україні, натомість з'являються котеджі. Та як би ми не називали сучасні будинки, суть хати не зміниться — це той берег, до якого легко причалювати, це той момент у житті кожного, коли хочеться, переступивши поріг житла, вклонитися батькам, пращурам, власне, історiя.