Міні-твір на тему "Як звичайні люди йдуть до незвичайного"
​

Я живу у місті Харкові, якому більше трьох століть. Це один з найбільших індустріальних, наукових і культурних центрів України. Багато вулиць, площ, проспектів у моєму місті. Всі вони мають і своє обличчя, і біографію, і славу. 

Я мешкаю на Салтівському житловому масиві, що дістав свою назву від Салтівського шосе, яке веде в містечко Старий Салтів. Моя широка вулиця Салтівське шосе вражає своїми масштабами, щедрою зеленню і чистотою. 

Великою магістраллю весь час їдуть машини, автобуси. Веселі трамваї видзвонюють своїми переливчастими дзвіночками. На вулиці вишикувалися заводи, школи, магазини, кафе. Охайні одноповерхові будівлі чергуються з великими п'яти- і шістнадцятиповерховими будинками. 

Моя вулиця подобається мені завжди. Вона чарівна восени, коли дерева вбрані в різнобарвні шати. Приємно йти по опалому листю, вслухаючись у шарудіння... А взимку! Це ж казковий витвір із снігу! Весною розливається смачний аромат бруньок на тополі, березі. Влітку густа зелень дерев дає жадану прохолоду. 

Для мене рідна вулиця краща від усіх інших місць! 

Щоб бути гарним співрозмовником існують прості правила.    У спілкуванні я не забуваю про них. По-перше, я багато читаю, дивлюсь телепередачі, блукаю сторінками інтернету. Тому я можу підтримати розмову чи поділитися цікавою новиною. По-друге, не маю звички перебивати інших, переривати їхню думку. По-третє, вмію вислухати співрозмовника. По четверте, стараюся підтримати слушною порадою, поспівчувати, коли цього чекає людина. По-п’яте, нікому не розповідаю таємниці, котрі мені довіряють інші.   Ці маленькі правила допомагають мені у спілкуванні.