Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії. Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі. Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів. Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників. Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
Молодість - то найкраща пора (Молодість - підмет, то найкраща пора - присудок, Якщо дісєлово-звязка бути (у теперішньому часі є) опущена, то роль звязки бере на себе вказівна частка то).
2. Я єсть народ якого правди сила ніким звойована ще не була (я - підмет, єсть народ - присудок, складенний іменний присудок, виражений дієсловом-звязкою бути, що у теперішньому часі - є).
3. Оксана сиділа бадьора та весела (іменні частини складеного іменного присудка, виражені прикметниками, значення стану)
Речення з простим дієслівним присудком
1. Я їй розказувати, а вона сміятись та радіти, та підкрикувати (М. Вовчок) (у цьому реченні неузгоджені присудки виражені інфінітивом на позначення початку дії).
2. Настя, сиди та ший (М. Вовчок) (у цьому реченні однорідні присудки виражені наказовим дієслова, за значенням означає обов'язкову, але небажану дію)
3. Армія подає до потерпілим. (у цьому реченні простий дієслівним присудком буде подає до тому що це фразеологізм, тобто це простий дієслівний присудок, ускладнений фразеологізмом).
Речення зі складеним дієслівним присудком:
1. Радист спробував зв'язатися з крейсером (спробував зв'язатися - складений дієслівний присудок, виражений дієсловом минулого часу + інфінітив зв'язатися)
2. Я схильний думати, о друже, про зраду принципам своїм (у цьому реченні схильний думати - складений дієслівний присудок, що виражає значення мислення, і психологічного процесу + інфінітив думати).
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
Молодість - то найкраща пора (Молодість - підмет, то найкраща пора - присудок, Якщо дісєлово-звязка бути (у теперішньому часі є) опущена, то роль звязки бере на себе вказівна частка то).
2. Я єсть народ якого правди сила ніким звойована ще не була (я - підмет, єсть народ - присудок, складенний іменний присудок, виражений дієсловом-звязкою бути, що у теперішньому часі - є).
3. Оксана сиділа бадьора та весела (іменні частини складеного іменного присудка, виражені прикметниками, значення стану)
Речення з простим дієслівним присудком
1. Я їй розказувати, а вона сміятись та радіти, та підкрикувати (М. Вовчок) (у цьому реченні неузгоджені присудки виражені інфінітивом на позначення початку дії).
2. Настя, сиди та ший (М. Вовчок) (у цьому реченні однорідні присудки виражені наказовим дієслова, за значенням означає обов'язкову, але небажану дію)
3. Армія подає до потерпілим. (у цьому реченні простий дієслівним присудком буде подає до тому що це фразеологізм, тобто це простий дієслівний присудок, ускладнений фразеологізмом).
Речення зі складеним дієслівним присудком:
1. Радист спробував зв'язатися з крейсером (спробував зв'язатися - складений дієслівний присудок, виражений дієсловом минулого часу + інфінітив зв'язатися)
2. Я схильний думати, о друже, про зраду принципам своїм (у цьому реченні схильний думати - складений дієслівний присудок, що виражає значення мислення, і психологічного процесу + інфінітив думати).