ответ:Людина може заважати,так це люди які її оточують.А точніше людина яка заважає жити щасливою.
Людина яка заважає и обзиває тебе.Ось це не приятно коли тебе соромлять при всіх людей.Це відчуття виноватості але неправа та людина яка ображає і думає що найкрутіша людина саме вона.Всі люди мають якісь недоліки,але і є свої плюси.Лучше не зважать на кривдників які тебе оточують,відштовхуй їх зі свого життя і забудь про них.Представь что их нет.
Отже,що заважає людині бути щасливою—це кривдники які оточують людей.
Сонце котиться на спочинок. Мрійливими стають береги. Принишкли верболози й комиші. Задрімала далечінь. Зрідка крякне десь крижень, закахкає дика качка чи обізветься в лунній тиші деркач. Червонясті заграви освітили небокрай, тихі заплави. Довгоногий чорногуз завмер на зеленому болоті, підсвіченому жовтогарячим призахідним промінням.
Тільки-но згас палаючий захід і синьо-зелена оксамитова ніч, гаптована рясним золотом зірок, за ліском на лівобережному пагорбі запалало червоне вогнище. Горів ліс, горіла земля, горіло небо на обрії. Жовтогарячі, рожеві, фіолетові косиці хмар вилискували в зеніті: сходив місяць. А незабаром був уже в небі, прояснілий, золотавий. Йому всміхався другий, з води…
Літня ніч коротка. Раптом зашелестіли комиші. Змахнула крилами і знялась у повітря проворна чирка. Сплеснула рибина під берегом. Барвисто займався схід. Із свіжими рум’янцями, з росяною прохолодою по-молодецькому бадьоро зводився ранок.
ответ:Людина може заважати,так це люди які її оточують.А точніше людина яка заважає жити щасливою.
Людина яка заважає и обзиває тебе.Ось це не приятно коли тебе соромлять при всіх людей.Це відчуття виноватості але неправа та людина яка ображає і думає що найкрутіша людина саме вона.Всі люди мають якісь недоліки,але і є свої плюси.Лучше не зважать на кривдників які тебе оточують,відштовхуй їх зі свого життя і забудь про них.Представь что их нет.
Отже,що заважає людині бути щасливою—це кривдники які оточують людей.
Объяснение:
Вот
Сонце котиться на спочинок. Мрійливими стають береги. Принишкли верболози й комиші. Задрімала далечінь. Зрідка крякне десь крижень, закахкає дика качка чи обізветься в лунній тиші деркач. Червонясті заграви освітили небокрай, тихі заплави. Довгоногий чорногуз завмер на зеленому болоті, підсвіченому жовтогарячим призахідним промінням.
Тільки-но згас палаючий захід і синьо-зелена оксамитова ніч, гаптована рясним золотом зірок, за ліском на лівобережному пагорбі запалало червоне вогнище. Горів ліс, горіла земля, горіло небо на обрії. Жовтогарячі, рожеві, фіолетові косиці хмар вилискували в зеніті: сходив місяць. А незабаром був уже в небі, прояснілий, золотавий. Йому всміхався другий, з води…
Літня ніч коротка. Раптом зашелестіли комиші. Змахнула крилами і знялась у повітря проворна чирка. Сплеснула рибина під берегом. Барвисто займався схід. Із свіжими рум’янцями, з росяною прохолодою по-молодецькому бадьоро зводився ранок.