Між двома частинами безсполучникового складного речення крапка з комою ставиться, якщо * а)наступна частина розкриває зміст попередньої б)зміст частин протиставляється в)частини значно поширені, не тісно пов’язані між собою за змісто
ответ:Моє ім’я доволі популярне і дуже часто зустрічається в казках. Я – Іван. Мама ласкаво називає Ванюшою, а однокласники – Ваня. Зовсім недавно мені виповнилося 12 років. Як кажуть дорослі, настав перехідний вік. Однак я зовсім не помічаю особливих змін у своїй поведінці.
Мені дуже подобається вчитися в школі. Найулюбленішим і цікавим предметом є українська мова і література. Захоплення книгами у мене почалося з самого раннього дитинства. Спочатку мені часто читала мама казки на ніч перед сном, потім дідусь розповідав мені цікаві моменти з творів і потихеньку вчив читати. У 1 класі на превеликий подив моєї вчительки я знав практично всі казки і міг переказати будь-яку з них. Я з величезним задоволенням відвідую нашу бібліотеку, де завжди вибираю книги до душі. У мене є близький друг Петро, який також цікавиться літературою. Ми часто з ним обговорюємо прочитані твори.
Крім захоплення книгами, я дуже люблю допомагати своїм рідним, особливо сестричці Маші у виконанні домашнього завдання. Після школи я намагаюся, і відпочити, і в той же час, прибирати вдома. Я завжди намагаюся підтримувати порядок, особливо в своїй кімнаті. У нашій родині всі люблять тварин, і тому у нас є маленький папужка Кітті і кіт Тайсон, який живе з нами вже 7 років. Наші вихованці дружать один з одним, а ми всі намагаємося за ними стежити і дбати. Я щоранку насипаю зерно і наливаю свіжої води в клітину до папуги, а Маша взяла на себе турботу про Тайсона. Крім цих занять я відвідую гурток з інформаційних технологій, де вчуся складати різні комп’ютерні програми.
Для того, щоб зміцнити своє здоров’я, у вихідні дні з батьками відвідую басейн і тренажерний зал. Це допомагає мені менше хворіти і бути більш витривалим при виконанні фізичних вправах на уроці фізкультури. У мене трохи друзів, але ті хлопці, з якими я дружу дуже вірні і надійні. На них можна покластися в будь-якій ситуації, а це дуже важливо в нашому житті. У колі своїх однокласників намагаюся сильно не виділятися і не бути зарозумілим, намагаюся вирішувати всі суперечки мирним шляхом. Сподіваюся, що моя порядність і скромність до мені в подальшому житті.
Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька:
там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму "закадишному" другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом.
Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти,- граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж, неодмінно, щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.
Наприклад, таке. Ліплять хатки з піску. Перед будинком, де жив Федько, була незабрукована вулиця і там завжди грузли в піску коні. Після дощу цей пісок ставав липким і вогким,- для будування хаток нема краще. Поставиш ногу, обкладеш її піском і виймай потихеньку. От і хатка. Хто хоче, може навіть димаря приробити. Коло хати можна тин виліпити, а за тином натикати сінинок - і сад є.
А між хатками іде вулиця. Можна в гості ходити одне до одного.
Федько теж ліпить. Але раптом встане, подивиться-подивиться і візьме та й повалить усе чисто - і своє, і чуже. Ще й регочеться.
А як хто розсердиться або заплаче, так і штовхана дасть. Битись з ним і не пробуй,- перший по силі на всю вулицю. Враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде і пита:
- Ну? Наживсь на світі? Говори!
Як той каже, що наживсь, то милує; а як пручається - іще б'є.
Або пускають хлопці змія.
Плац великий,- ні будинків, ні магазинів, розбігтись є де. І вітер там раз у раз найкращий.
От заносять змія.
Федько сидить у себе на воротях, як Соловей-Розбійник на дереві, і дивиться. Він усе любить або по кришах лазити, або на воротях сидіти. Ворота високі і там ніби скринька така зроблена. В тій скриньці й засіда Федько.
- Пускай! - кричить той, що держить.
Змій виривається, але зразу ж козиряє і б'ється об землю.
Федькові досадно: дурні, хвіст короткий! Але він сидить і не кричить нічого. Його думка зовсім інша.
Хлопці догадуються і прив'язують до хвоста ганчірку. Тоді змій плавно й легко здіймається вгору. Приємно держати його! Вітер чудесний, тільки розсотуй нитки та дивись, щоб на вузликах добре зв'язані були. Змій кокетує і хитає головою то в той бік, то в другий, наче комусь шепче на вухо то з одного боку, то з другого. А як дерчітки ще начеплені, аж дух радіє! Цілий день би стояв, та держав, та дивився вгору. Небо високе-високе, синє та холодне. А змій у ньому білий-білий, хилитається, хвостом злегка водить, наче плава, наче йому душно і він ліниво обмахує себе віялом. І ледве-ледве чутно ллється од його дирчання дирчаток. Не тільки бачиш, а й чуєш. Так наче Гриць або Стьопка там угорі і тягне за нитку, балується там і дирчить униз.
Нитка вже дугою пішла. Ех, погано путо зроблено! Як добре зробити путо, нитка не дасть дуги. Ну, та нічого - розсотуй далі. Нитка ріже руку, але то дурниця. Змій все далі й далі в'ється в небо, стає менше та менше.
- Телеграму давай!
Пускається телеграма. Біленький папірчик начіплюється на нитку і підсовується трошки вгору. Вітер підхоплює - і пішла телеграма. Ось зачепилась за вузлик і пручається, виривається, от трохи не крикне вниз: "не пускають!". Але тут треба шарпнуть нитку. Вітер знов підхоплює, і попливла знову вгору біла вісточка. Ось уже вона недалеко, вже вона в тому місці, де навіть Гаврик не може бачити нитки. Ось-ось змій прочитає телеграму.
Але тут всі разом чують крик і переводять очі з змія на землю. Іде Федько. Іде і кричить. Він міг би підійти тихенько, так що й не почув би ніхто,- але Федько того не любив. Він ще здалеку кричить:
- Ану, гей там, давай сюди змія!
Буде однімати. Федько іде змія однімать.
Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає. Але тікать і не пробуй, Федько усяку собаку випередить.
Хлопці починають швидко зсотувать нитки. Але що то
- Давай змія! - підходить ближче Федько.
Гаврик кривить губи і хмикає. Стьопка зблід, але хутко зсотує нитки, зиркаючи на Федька.
ответ:Моє ім’я доволі популярне і дуже часто зустрічається в казках. Я – Іван. Мама ласкаво називає Ванюшою, а однокласники – Ваня. Зовсім недавно мені виповнилося 12 років. Як кажуть дорослі, настав перехідний вік. Однак я зовсім не помічаю особливих змін у своїй поведінці.
Мені дуже подобається вчитися в школі. Найулюбленішим і цікавим предметом є українська мова і література. Захоплення книгами у мене почалося з самого раннього дитинства. Спочатку мені часто читала мама казки на ніч перед сном, потім дідусь розповідав мені цікаві моменти з творів і потихеньку вчив читати. У 1 класі на превеликий подив моєї вчительки я знав практично всі казки і міг переказати будь-яку з них. Я з величезним задоволенням відвідую нашу бібліотеку, де завжди вибираю книги до душі. У мене є близький друг Петро, який також цікавиться літературою. Ми часто з ним обговорюємо прочитані твори.
Крім захоплення книгами, я дуже люблю допомагати своїм рідним, особливо сестричці Маші у виконанні домашнього завдання. Після школи я намагаюся, і відпочити, і в той же час, прибирати вдома. Я завжди намагаюся підтримувати порядок, особливо в своїй кімнаті. У нашій родині всі люблять тварин, і тому у нас є маленький папужка Кітті і кіт Тайсон, який живе з нами вже 7 років. Наші вихованці дружать один з одним, а ми всі намагаємося за ними стежити і дбати. Я щоранку насипаю зерно і наливаю свіжої води в клітину до папуги, а Маша взяла на себе турботу про Тайсона. Крім цих занять я відвідую гурток з інформаційних технологій, де вчуся складати різні комп’ютерні програми.
Для того, щоб зміцнити своє здоров’я, у вихідні дні з батьками відвідую басейн і тренажерний зал. Це допомагає мені менше хворіти і бути більш витривалим при виконанні фізичних вправах на уроці фізкультури. У мене трохи друзів, але ті хлопці, з якими я дружу дуже вірні і надійні. На них можна покластися в будь-якій ситуації, а це дуже важливо в нашому житті. У колі своїх однокласників намагаюся сильно не виділятися і не бути зарозумілим, намагаюся вирішувати всі суперечки мирним шляхом. Сподіваюся, що моя порядність і скромність до мені в подальшому житті.
Объяснение:
Це був чистий розбишака-халамидник.
Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька:
там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму "закадишному" другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом.
Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти,- граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж, неодмінно, щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.
Наприклад, таке. Ліплять хатки з піску. Перед будинком, де жив Федько, була незабрукована вулиця і там завжди грузли в піску коні. Після дощу цей пісок ставав липким і вогким,- для будування хаток нема краще. Поставиш ногу, обкладеш її піском і виймай потихеньку. От і хатка. Хто хоче, може навіть димаря приробити. Коло хати можна тин виліпити, а за тином натикати сінинок - і сад є.
А між хатками іде вулиця. Можна в гості ходити одне до одного.
Федько теж ліпить. Але раптом встане, подивиться-подивиться і візьме та й повалить усе чисто - і своє, і чуже. Ще й регочеться.
А як хто розсердиться або заплаче, так і штовхана дасть. Битись з ним і не пробуй,- перший по силі на всю вулицю. Враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде і пита:
- Ну? Наживсь на світі? Говори!
Як той каже, що наживсь, то милує; а як пручається - іще б'є.
Або пускають хлопці змія.
Плац великий,- ні будинків, ні магазинів, розбігтись є де. І вітер там раз у раз найкращий.
От заносять змія.
Федько сидить у себе на воротях, як Соловей-Розбійник на дереві, і дивиться. Він усе любить або по кришах лазити, або на воротях сидіти. Ворота високі і там ніби скринька така зроблена. В тій скриньці й засіда Федько.
- Пускай! - кричить той, що держить.
Змій виривається, але зразу ж козиряє і б'ється об землю.
Федькові досадно: дурні, хвіст короткий! Але він сидить і не кричить нічого. Його думка зовсім інша.
Хлопці догадуються і прив'язують до хвоста ганчірку. Тоді змій плавно й легко здіймається вгору. Приємно держати його! Вітер чудесний, тільки розсотуй нитки та дивись, щоб на вузликах добре зв'язані були. Змій кокетує і хитає головою то в той бік, то в другий, наче комусь шепче на вухо то з одного боку, то з другого. А як дерчітки ще начеплені, аж дух радіє! Цілий день би стояв, та держав, та дивився вгору. Небо високе-високе, синє та холодне. А змій у ньому білий-білий, хилитається, хвостом злегка водить, наче плава, наче йому душно і він ліниво обмахує себе віялом. І ледве-ледве чутно ллється од його дирчання дирчаток. Не тільки бачиш, а й чуєш. Так наче Гриць або Стьопка там угорі і тягне за нитку, балується там і дирчить униз.
Нитка вже дугою пішла. Ех, погано путо зроблено! Як добре зробити путо, нитка не дасть дуги. Ну, та нічого - розсотуй далі. Нитка ріже руку, але то дурниця. Змій все далі й далі в'ється в небо, стає менше та менше.
- Телеграму давай!
Пускається телеграма. Біленький папірчик начіплюється на нитку і підсовується трошки вгору. Вітер підхоплює - і пішла телеграма. Ось зачепилась за вузлик і пручається, виривається, от трохи не крикне вниз: "не пускають!". Але тут треба шарпнуть нитку. Вітер знов підхоплює, і попливла знову вгору біла вісточка. Ось уже вона недалеко, вже вона в тому місці, де навіть Гаврик не може бачити нитки. Ось-ось змій прочитає телеграму.
Але тут всі разом чують крик і переводять очі з змія на землю. Іде Федько. Іде і кричить. Він міг би підійти тихенько, так що й не почув би ніхто,- але Федько того не любив. Він ще здалеку кричить:
- Ану, гей там, давай сюди змія!
Буде однімати. Федько іде змія однімать.
Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає. Але тікать і не пробуй, Федько усяку собаку випередить.
Хлопці починають швидко зсотувать нитки. Але що то
- Давай змія! - підходить ближче Федько.
Гаврик кривить губи і хмикає. Стьопка зблід, але хутко зсотує нитки, зиркаючи на Федька.
Спірка піднімає з землі камінь і кричить:
- Ану, підійди! Ану!
Але Федько