Мені дали твір з української мови але я не знаю що писати твір розповідного характеру з елементами роздуму художньому стилі і у чому полягає гідність людини іть мені будь ласка

Толя — син хазяїна будинку, у якому жила родина Федь­ка, — був дитиною ніжною, делікатною та смирною з “не­винними синіми очима”. Завжди чистенький і чепурненький, він зовсім не мав нахилу “до Федькових забав” і ста­вився з погордою до мужицьких дітей. Але якась невідома сила тягнула його до халамидника. Толя — хитрий і підступний: він підбив Федька на ризиковану подорож по кризі, мріючи про те, що той злякається, а хлопці з нього посміються. А інша його вада — заздрість — штовхає його самого на кригу. Федько рятує Толю, ризикуючи власним життям, а цей брехун ще й звинувачує його в тому, у чому був винен сам. Бешкетник виявився справжнім героєм і благородною людиною: хлопець збрехав перший раз у житті, щоб захис­тити зляканого Толю від розгніваного батька, але заплатив за своє благородство надто дорогою ціною — власним життям. Толя навіть після смерті Федька не відчуває власної вини, навіть забирае чижика, збрехавши матері хлопця, ніби виграв його. Він підлий і дріб’язковий. Толя — егоїст, який думає тільки про себе, його не цікавлять почуття й думки інших, він не знає, що таке честь, совість, благородство, що значить бути справжнім другом. Йому притаманні підлість, брехливість, хиткість, зрадливість, заздрість, пихатість та егоїзм. Я впевнений у тому, що в Толі ніколи не буде друзів, і мені б дуже хотілося мати такого чесного, благородного й сміливого друга, яким був Федько.

Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині.

Після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі (1858—1862) чотирнадцятилітній хлопець йде на роботу. Чиновницька служба Рудченка почалася 1863 року в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування у Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі. Так минули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини.

На цей час припадають його перші спроби літературної творчості та фольклористичної діяльності. Частину зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів згодом опублікував його брат Іван Білик у збірниках «Народные южнорусские сказки» (1869, 1870) та «Чумацкие народные песни» (1874).

З 1871-го Панас Рудченко жив і працював у Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар'єра (хоч сумлінне, ретельне виконання службових обов'язків і дозволило досягти високого чину дійсного статського радника). І. П. Рудченко починає пробувати свої сили в літературі. Прикладом для нього був старший брат Іван, що вже з початку 1860-х публікував свої фольклорні матеріали в «Полтавских губернских ведомостях», друкувався в «Основі», а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі «Правда» з критичними статтями.