Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
Один з найцікавіших метеликів - це «павине око». Називається він так, тому що на його крилах розташовані чотири плями. Ці цятки дуже схожі на очі. Вони навіть підфарбовані блакитним кольором, ніби райдужна оболонка справжнього ока. А ще вони - один в один «вічко» на хвості у павича. Коли «павине око» розгортає свої крильця, здається, ніби метелик на тебе пильно дивиться. Крила цього метелика яскраві, червоно-коричневі. Бувають також червоно-оранжеві метелики. А тільце метелика сіро-бежеве, непримітне. Два прямих довгих вусика стирчать попереду майже непомітної голівки. Такі ж сіро-бежеві, як тільце, смужки облямовують яскраві зубчасті крильця метелика. Від цього контрасту він виглядає ще гарнішим.
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
Крила цього метелика яскраві, червоно-коричневі. Бувають також червоно-оранжеві метелики. А тільце метелика сіро-бежеве, непримітне. Два прямих довгих вусика стирчать попереду майже непомітної голівки. Такі ж сіро-бежеві, як тільце, смужки облямовують яскраві зубчасті крильця метелика. Від цього контрасту він виглядає ще гарнішим.