Століття з дня народження Тараса Шевченка в царській Росії, до складу якої тоді входила більшість українських земель, було відзначене більш ніж скромно. Фактично існувала заборона на святкування цього ювілею. Зараз, коли ми наблизилися до 200-ліття з дня народження Кобзаря, такої заборони немає. Але в нинішні непрості часи українцям не до ювілейних заходів.
І все ж Шевченко ніби незримо перебуває серед нас. Перебував він на київському Майдані, на Майданах інших міст України під час «гарячої зими» 2013—2014 рр. Були там не лише його портрети. Чимало людей зверталося до поезії Кобзаря. І знаходили в ній відповіді на питання, що цікавили їх. Хтось навіть бачив у цій поезії пророцтво; дзеркало, в якому відображаються події сучасної України.
Справді, Шевченко добре розумів душу українця. Це розуміння, поєднане з глибокою інтуїцією, давало йому можливість «побачити», що чекає нас у майбутньому. Через те Шевченків «Кобзар» став «святим письмом» для нашого народу.
У Шевченка багато можна знайти такого, що пояснює наші реалії і може послужити орієнтиром. Треба тільки уважно читати його твори. У контексті дня сьогоднішнього варто поглянути на ставлення Кобзаря до Росії та Польщі.
У часи Шевченка Польська держава, точніше Річ Посполита як така перестала існувати. Та все ж пам’ять про неї існувала. Існувала також польська елітарна культура. Про «стару Польщу» Кобзар чув від свого діда, що брав участь у гайдамацькому повстанні, від рідних і односельців. Із польською культурою він мав змогу ознайомитись, коли юнаком, у віці 15—16 років, опинився у Вільно, яке в той час було полонізованим містом і де панувала польська мова. Тут Шевченко вивчив цю мову. Читав у оригіналі польські книги. Наприклад, твори Адама Міцкевича.
Ставлення молодого Шевченка до Речі Посполитої і до польської аристократії знайшли відображення в поемі «Гайдамаки». Незважаючи на бунтарський дух твору, царська цензура погодилась на його публікацію, оскільки твір загалом мав антипольський характер. А твори такого плану були вигідні царській владі. Бо після польського листопадового повстання 1830—1831 рр. ця влада не лише репресувала повстанців, а й вела «інформаційну війну», сприяючи появі антипольських творів.
Справді, у «Гайдамаках» є чимало антипольських речей. Уже в «Інтродукції» твору Кобзар подає своє бачення історії Речі Посполитої. Мовляв, колись ця держава була могутньою. Есле ето то?
Століття з дня народження Тараса Шевченка в царській Росії, до складу якої тоді входила більшість українських земель, було відзначене більш ніж скромно. Фактично існувала заборона на святкування цього ювілею. Зараз, коли ми наблизилися до 200-ліття з дня народження Кобзаря, такої заборони немає. Але в нинішні непрості часи українцям не до ювілейних заходів.
І все ж Шевченко ніби незримо перебуває серед нас. Перебував він на київському Майдані, на Майданах інших міст України під час «гарячої зими» 2013—2014 рр. Були там не лише його портрети. Чимало людей зверталося до поезії Кобзаря. І знаходили в ній відповіді на питання, що цікавили їх. Хтось навіть бачив у цій поезії пророцтво; дзеркало, в якому відображаються події сучасної України.
Справді, Шевченко добре розумів душу українця. Це розуміння, поєднане з глибокою інтуїцією, давало йому можливість «побачити», що чекає нас у майбутньому. Через те Шевченків «Кобзар» став «святим письмом» для нашого народу.
У Шевченка багато можна знайти такого, що пояснює наші реалії і може послужити орієнтиром. Треба тільки уважно читати його твори. У контексті дня сьогоднішнього варто поглянути на ставлення Кобзаря до Росії та Польщі.
У часи Шевченка Польська держава, точніше Річ Посполита як така перестала існувати. Та все ж пам’ять про неї існувала. Існувала також польська елітарна культура. Про «стару Польщу» Кобзар чув від свого діда, що брав участь у гайдамацькому повстанні, від рідних і односельців. Із польською культурою він мав змогу ознайомитись, коли юнаком, у віці 15—16 років, опинився у Вільно, яке в той час було полонізованим містом і де панувала польська мова. Тут Шевченко вивчив цю мову. Читав у оригіналі польські книги. Наприклад, твори Адама Міцкевича.
Ставлення молодого Шевченка до Речі Посполитої і до польської аристократії знайшли відображення в поемі «Гайдамаки». Незважаючи на бунтарський дух твору, царська цензура погодилась на його публікацію, оскільки твір загалом мав антипольський характер. А твори такого плану були вигідні царській владі. Бо після польського листопадового повстання 1830—1831 рр. ця влада не лише репресувала повстанців, а й вела «інформаційну війну», сприяючи появі антипольських творів.
Справді, у «Гайдамаках» є чимало антипольських речей. Уже в «Інтродукції» твору Кобзар подає своє бачення історії Речі Посполитої. Мовляв, колись ця держава була могутньою. Есле ето то?
Відповідь:
Визначте вид відокремлення, запишіть поряд із реченням у дужках. Поставте пропущені розділові знаки.
1.Дорога, майнувши сірим хвостом, безшумно сховалася в зелені хлібів. (відокремлена обставина)
2.Іду я, засмучений хлопчик, до старого коваля. (відокремлена прикладка)
3.Сповнений любові, я іду по вулиці вузькій. (відокремлене означення)
4.Тут, серед степової тиші, казка сама просилася в слова. (відокремлена уточнююча обставина)
5.У тій хвилі вона нічого не почувала, крім вдячності за рятунок від нагальної смерті. (відокремлений додаток)
6.Затамувавши подих, учні слухали розповідь сивого ветерана. (відокремлена обставина)
Пояснення: