Час від часу, перед багатьма користувачами, що спілкуються в Інтернеті постає питання: чи потрібна при "близькому" інтернет-спілкуванні знання пунктуації та орфографії? Що ж, розглянемо цю тему і ми.
Напивеликий жаль, усе частіше у соц. мережах стали зустрічатись переписки з неясно скороченими (як от "спс" "з Дн" та ін.), перекрученими (усілякі "чпокі" ) словами, і, як не дивно, позбавлені знаків пунктуації речення. Можливо, сказані усно, вони мали б якийсь сенс, проте чи не краще спілкуватися правильно? Так, правльне написання займає більше часу та вимагає певних знань, але на мою думку воно того варте. Адже стиль, вигляд повідомлень створює певне враження про співрозмовника. А ставлення одне до одного багато означає.
Тож, чи потрібне знання орфографії тепер, у добу комп"ютерів? Я гадаю що так. Наша мова варта того, щоб зберегти її неспотвореною навіть у нетрях Інтернету.
У своїй творчості Тарас Шевченко раз по раз звертався до історичного минулого свого народу, шукав там відповіді на гострі проблеми сучасності. Особливе захоплення в митця викликала доба козаччини своєю героїкою, волелюбними настроями. Тому і показував її часто у своїх творах як взірець життя, гідного людини, утверджуючи необхідність боротьби проти самодержавно-кріпосницької системи, яка принижувала національну гідність, калічила особистість. Драма «Назар Стодоля» уявно переносить читача в Україну XVII століття. У ставленні героїв до традицій, Батьківщини, до свого морального обов’язку перед народом, його майбутнім і розкриваються характери Хоми, Гната, Назара, Галі, інших персонажів твору. Позитивні персонажі драми не мислять майбутнього без свободи, в якій вони вбачають вищий прояв щастя, тому корисливість і егоїзм розрахунків Хоми Кичатого, полковника, Стехи вони сприймають як зраду інтересів свого народу, його славних традицій. Наприклад, для Хоми Кичатого головне - «слава, і почот, і червінці». Сам про себе він говорить так: «Хіба ж як говорити про огонь, так і лізти в огонь? Або як про чорнобриву сироту, так і женитися на їй? Брехня! Від огня подальш. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторі і млинах, так і будеш чоловіком, а не дураком». Саме тому він наполегливо намовляє Галю виходити заміж за нелюбого і осоружного їй полковника, вихваляючи його на всі застави, а у взаєминах між Галею 4 Назаром прагне посіяти-недовіру. З такої позиції сотник і пояснює свої діла та вчинки. Своєю підлістю він викликає просто огиду. Не зважає навіть на слобідську громаду, наказує челяді гнати в потилицю дівчат і хлопців, що прийдуть колядувати. Ще свавільніший він у ставленні до Галі. «Се ж моя дитина, моє добро, слідовательно, моя впасть, моя і сила над нею. Я отець, я цар її»,- самовладно заявляє Хома.
Підлому і корисливому Хомі Тарас Шевченко протиставляє Наза-ра, Галю, Гната. Вони сповнені почуття власної гідності, викликають симпатію і повагу своєю рішучістю і наполегливістю в боротьбі за своє щастя. Як же поводить себе Назар, коли розуміє, що Хома Кичатий і його, і Галю ошукав? Він у всьому, як то й годиться справжньому козакові, виявляє статечність, повагу до традицій, старших і водночас граничну гідність, безкомпромісність, пристрасність: «Люди добрі,- звертається Назар до людей, переконавшись у лицемірстві Хоми,- коли ви не оглухли, так послухайте. Він мене називав своїм сином, а я його своїм батьком, і він се чув тоді, а сьогодні оглух. Де ж його правда? Чи чесний же він чоловік? Правдивий, та?» Як бачимо, Назар не мислить свободи без честі і совісності. Свобода для нього не може бути заплямована безчестям. В іншому разі свобода - не свобода, честь - не честь, щастя - не щастя. Вони тоді втрачають свої зміст і принадність.
Читаючи драму Тараса Шевченка, хвилюючись і переживаючи разом з Ті героями, ми знову переконуємося, що справжні свобода і щастя ніколи не даються легко, а здобуваються у важких випробуваннях, перебороти які можуть лише сильні люди.
Час від часу, перед багатьма користувачами, що спілкуються в Інтернеті постає питання: чи потрібна при "близькому" інтернет-спілкуванні знання пунктуації та орфографії? Що ж, розглянемо цю тему і ми.
Напивеликий жаль, усе частіше у соц. мережах стали зустрічатись переписки з неясно скороченими (як от "спс" "з Дн" та ін.), перекрученими (усілякі "чпокі" ) словами, і, як не дивно, позбавлені знаків пунктуації речення. Можливо, сказані усно, вони мали б якийсь сенс, проте чи не краще спілкуватися правильно? Так, правльне написання займає більше часу та вимагає певних знань, але на мою думку воно того варте. Адже стиль, вигляд повідомлень створює певне враження про співрозмовника. А ставлення одне до одного багато означає.
Тож, чи потрібне знання орфографії тепер, у добу комп"ютерів? Я гадаю що так. Наша мова варта того, щоб зберегти її неспотвореною навіть у нетрях Інтернету.
У своїй творчості Тарас Шевченко раз по раз звертався до історичного минулого свого народу, шукав там відповіді на гострі проблеми сучасності. Особливе захоплення в митця викликала доба козаччини своєю героїкою, волелюбними настроями. Тому і показував її часто у своїх творах як взірець життя, гідного людини, утверджуючи необхідність боротьби проти самодержавно-кріпосницької системи, яка принижувала національну гідність, калічила особистість. Драма «Назар Стодоля» уявно переносить читача в Україну XVII століття. У ставленні героїв до традицій, Батьківщини, до свого морального обов’язку перед народом, його майбутнім і розкриваються характери Хоми, Гната, Назара, Галі, інших персонажів твору. Позитивні персонажі драми не мислять майбутнього без свободи, в якій вони вбачають вищий прояв щастя, тому корисливість і егоїзм розрахунків Хоми Кичатого, полковника, Стехи вони сприймають як зраду інтересів свого народу, його славних традицій. Наприклад, для Хоми Кичатого головне - «слава, і почот, і червінці». Сам про себе він говорить так: «Хіба ж як говорити про огонь, так і лізти в огонь? Або як про чорнобриву сироту, так і женитися на їй? Брехня! Від огня подальш. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторі і млинах, так і будеш чоловіком, а не дураком». Саме тому він наполегливо намовляє Галю виходити заміж за нелюбого і осоружного їй полковника, вихваляючи його на всі застави, а у взаєминах між Галею 4 Назаром прагне посіяти-недовіру. З такої позиції сотник і пояснює свої діла та вчинки. Своєю підлістю він викликає просто огиду. Не зважає навіть на слобідську громаду, наказує челяді гнати в потилицю дівчат і хлопців, що прийдуть колядувати. Ще свавільніший він у ставленні до Галі. «Се ж моя дитина, моє добро, слідовательно, моя впасть, моя і сила над нею. Я отець, я цар її»,- самовладно заявляє Хома.
Підлому і корисливому Хомі Тарас Шевченко протиставляє Наза-ра, Галю, Гната. Вони сповнені почуття власної гідності, викликають симпатію і повагу своєю рішучістю і наполегливістю в боротьбі за своє щастя. Як же поводить себе Назар, коли розуміє, що Хома Кичатий і його, і Галю ошукав? Він у всьому, як то й годиться справжньому козакові, виявляє статечність, повагу до традицій, старших і водночас граничну гідність, безкомпромісність, пристрасність: «Люди добрі,- звертається Назар до людей, переконавшись у лицемірстві Хоми,- коли ви не оглухли, так послухайте. Він мене називав своїм сином, а я його своїм батьком, і він се чув тоді, а сьогодні оглух. Де ж його правда? Чи чесний же він чоловік? Правдивий, та?» Як бачимо, Назар не мислить свободи без честі і совісності. Свобода для нього не може бути заплямована безчестям. В іншому разі свобода - не свобода, честь - не честь, щастя - не щастя. Вони тоді втрачають свої зміст і принадність.
Читаючи драму Тараса Шевченка, хвилюючись і переживаючи разом з Ті героями, ми знову переконуємося, що справжні свобода і щастя ніколи не даються легко, а здобуваються у важких випробуваннях, перебороти які можуть лише сильні люди.