МНЕ Вам нужно расставить знаки препинания (запятые), на месте точек поставить правильную букву, орфограмму подчеркнуть.
Урочище
Марися вільно ро..кинулась у траві. Зад..вилася на завислі кетяги акації. Пахнуть вони густо медово. Бджоли гудуть обліплюють біло-рожевий цвіт. Десь із глибини урочища соловей подає голос. Кажуть, меншає на світі солов..їв. Невже планета справді прощаєт..ся з цим сіреньким самобутнім найніжнішим своїм поетом? А з ким же діл..ти оте почу..тя, що підіймається, р..сте в тобі, хоча й не знаєш.., для кого? Незвичайний стан переживає душа в цім давнім урочищі. Ніби п..янить самий дух акації, від нього аж чадієш.. умліваєш.. поринаєш.. у безміри якогось блаженства. Марися змружує очі, і одразу ніби зникає все, тане. Маєш.. над собою лише цей дивний світ зітканий із золотавості сонця й клубків б..лого обліпленого бджолами цвіту. Досягаєт..ся якась не знана раніш гармонія, сонце розлилося, і сама ти вже ніби ро..чиняєш..ся в солодкій млості природи в її запашистих медах… Зовсім заплющуєш.. очі, і тоді тебе нема, життя ро..тануло, світ зіл..явся — на місці сонця в..рує в небі тільки жовто-бура г..ряча туман..ість, сповнена пахощів цвіту й золотої бджолиної музики.
Марися вільно розкинулась у траві, задивилася на завислі кетяги акації. Пахнуть вони густо медово. Бджоли гудуть, обліплюють біло-рожевий цвіт. Десь із глибини урочища соловей подає голос. Кажуть, меншає на світі солов`їв( підкреслити апостроф). Невже планета справді прощається з цим сіреньким самобутнім найніжнішим своїм поетом? А з ким же ділити оте почуття, що підіймається, росте в тобі, хоча й не знаєш, для кого? Незвичайний стан переживає душа в цім давнім урочищі. Ніби п`янить(підкреслити апостроф) самий дух акації, від нього аж чадієш, умліваєш, поринаєш у безміри якогось блаженства. Марися змружує очі, і одразу ніби зникає все, тане. Маєш над собою лише цей дивний світ, зітканий із золотавості сонця й клубків білого обліпленого бджолами цвіту. Досягається якась не знана раніш гармонія, сонце розлилося, і сама ти вже ніби розчиняєшься в солодкій млості природи в її запашистих медах… Зовсім заплющуєш очі, і тоді тебе нема, життя розтануло, світ зіллявся — на місці сонця вирує в небі тільки жовто-бура гаряча туманність, сповнена пахощів цвіту й золотої бджолиної музики.
Объяснение:
Марися вільно розкинулась у траві. Задивилася на завислі кетяги акації. Пахнуть вони густо, медово. Бджоли гудуть, обліплюють біло-рожевий цвіт. Десь із глибини урочища соловей подає голос. Кажуть, меншає на світі солов'їв. Невже планета справді прощається з цим сіреньким, самобутнім, найніжнішим своїм поетом? А з ким же ділити оте почуття, що підіймається, росте в тобі, хоча й не знаєш, для кого? Незвичайний стан переживає душа в цім давнім урочищі. Ніби п'янить самий дух акації, від нього аж чадієш, умліваєш, поринаєш у безміри якогось блаженства. Марися змружує очі, і одразу ніби зникає все, тане. Маєш над собою лише цей дивний світ, зітканий із золотавості сонця й клубків білого, обліпленого бджолами цвіту. Досягається якась не знана раніш гармонія, сонце розлилося, і сама ти вже ніби розчиняєшся в солодкій млості природи, в її запашистих медах… Зовсім заплющуєш очі, і тоді тебе нема, життя розтануло, світ зіллявся — на місці сонця вирує в небі тільки жовто-бура гаряча туманність, сповнена пахощів цвіту й золотої бджолиної музики.
Объяснение: