Свою Україну любіть,Любіть її во время люте,В останню тяжкую минуту,За неї Господа моліть! Це слова великого сина України, який понад усе любив свій край, рідну землю — Україну — Тараса Шевченка. 24 серпня 1991 року відбулася значна подія для кожного українця. Здійснилася заповітна мрія українського народу жити у своїй державі. Мабуть, жоден народ не зазнав таких бід, які випали на долю українців. Україна, з її родючими землями вигідним географічним розташуванням, завжди була об’єктом посягань інших держав: Росії, Австро-Угорщини, Польщі, Туреччини, Румунії. Кожний завойовник будував свої плани щодо неї. Найперше вони зводилися до знищення в українців українського духу, культури. Українцям постійно насаджували чужі мови культури, релігії. Приміром, згадаймо Валуєвський циркуляр 1863 року про заборону української мови. Український народ, який віками жив на рідній землі, примусово вивозили на чужі землі. А на українські землі приходили загарбники. Минав час. Змінювалися поневолювачі. Останнім катом став СРСР. Ця величезна система 70 років продовжувала справу попередників, а головне — русифікація українців. «Українська мова? Та немає такої — є мова братніх народів. Український народ? Та немає такого — є великий радянський народ. Комуністична система у 1932 — 1933 рр. вкотре намагалася знищити український народ (понад 10 млн українців померло від голоду). Як рослина не може рости без коріння, так і людина не може жити без Батьківщини. Бог подарував нам Україну- щедру землю, ніжну пісню, солов"їну мову.Моя Україна- це й працьовитий і талановитий народ. А я лише маленька частинка його. Я люблю свою рідну землю. Цієї любові вчить мене Т. Г. Шевченко, безсмертний кобзар. За свою синівську любов Шевченко платив довгими роками заслання, поневірянням на чужині, за неї готовий був "душу погубить". Отже, любити Україну ми повинні завжди: і в щасливі дні, і в години нещастяОбъяснение:
Свою Україну любіть,Любіть її во время люте,В останню тяжкую минуту,За неї Господа моліть! Це слова великого сина України, який понад усе любив свій край, рідну землю — Україну — Тараса Шевченка. 24 серпня 1991 року відбулася значна подія для кожного українця. Здійснилася заповітна мрія українського народу жити у своїй державі. Мабуть, жоден народ не зазнав таких бід, які випали на долю українців. Україна, з її родючими землями вигідним географічним розташуванням, завжди була об’єктом посягань інших держав: Росії, Австро-Угорщини, Польщі, Туреччини, Румунії. Кожний завойовник будував свої плани щодо неї. Найперше вони зводилися до знищення в українців українського духу, культури. Українцям постійно насаджували чужі мови культури, релігії. Приміром, згадаймо Валуєвський циркуляр 1863 року про заборону української мови. Український народ, який віками жив на рідній землі, примусово вивозили на чужі землі. А на українські землі приходили загарбники. Минав час. Змінювалися поневолювачі. Останнім катом став СРСР. Ця величезна система 70 років продовжувала справу попередників, а головне — русифікація українців. «Українська мова? Та немає такої — є мова братніх народів. Український народ? Та немає такого — є великий радянський народ. Комуністична система у 1932 — 1933 рр. вкотре намагалася знищити український народ (понад 10 млн українців померло від голоду). Як рослина не може рости без коріння, так і людина не може жити без Батьківщини. Бог подарував нам Україну- щедру землю, ніжну пісню, солов"їну мову.Моя Україна- це й працьовитий і талановитий народ. А я лише маленька частинка його. Я люблю свою рідну землю. Цієї любові вчить мене Т. Г. Шевченко, безсмертний кобзар. За свою синівську любов Шевченко платив довгими роками заслання, поневірянням на чужині, за неї готовий був "душу погубить". Отже, любити Україну ми повинні завжди: і в щасливі дні, і в години нещастяОбъяснение:
ответ:Недалеко від міста Чигирина, над річкою Тясмином, під великим лісом
притулився хутір Хмельницьких на ймення Суботів. Заснував його Богданів
батько, Михайло. Ходили там табуни диких коней, сайгаків, турів. Далі, ближче
до моря, випасали свої отари овець і табуни коней волохи, турки, татари.
Гарно було тут господарювати, але небезпечно. Михайло Хмельниченко
поставив двір міцний, завів господарство, жив заможно, у достатках. З дітей
один тільки син Богдан Зиновій виріс. Меткий хлопець удався, сильний, як
вогонь, скорий, розумний і дотепний, сміливий і завзятий.
Підучивши вдома, батько послав Богданка в Галичину, в колегію. Там
учив він, окрім різних предметів, найбільше латинської мови, бо нею тоді всяке
діловодство велося по судах, по урядах.
Тягло його на Дніпро, у безкраї, сповнені свободою степи. Пішов на
Запорожжя, на Січ, бо там найліпше можна було навчитися воєнного ремесла,
стати досвідченим вояком, нещадним до своїх ворогів.
Объяснение:Вот текст)