МОЯ ЦИГАНЕРІЯ
Руками по кишенях обмацуючи діри
І ліктями світивши, я фертиком ішов,
Бо з неба сяла Муза! її я ленник вірний,
Ото собі розкішну вигадував любов!

Штани нінащо стерті? Та по коліно море!
Адже котигорошку лиш рими в голові.
Як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі,
А під Чумацьким Возом - банкети дарові.

Розсівшись при дорозі, ті гомони лелію,
Роса на мене впала, а я собі хмелію,
Бо вересневий вечір - немов вино густе.

І все капарю вірші, згорнувшись у калачик.
Мов струни ліри - тіні (їх копаю, як м'ячик).
Штиблети каш Овва, і це пусте!​

Дмитрик. Бабусю, ми були сьогодні в музеї і бачили фігури кам’яних баб. їх привезли туди з наших південних степів. Уявляєш, їм уже дев’ять чи десять століть! Яся. На деяких я побачила разки намиста. Не справжнього, а висіченого з каменю. Бабуся. До каміння в наших далеких пращурів була особлива увага. Камінню поклонялися, його боялися, йому приносили жертви. За давніми народними віруваннями, каміння могло народжувати людей, а люди могли перетворюватися на каміння. Яся. То, може, ці кам’яні баби — люди, перетворені на каміння? Бабуся. Таке, очевидно, буває тільки в казках. Але в нашій мові є багато цікавих висловів. У них згадують нібито про каміння, а насправді говорять про характер людини. Кажемо, що хтось має кам’яне серце, тобто це про байдужу, нечуйну людину, яка не відгукується на чужий біль. Дмитрик. Я ще чув: «Вона закам’яніла». Бабуся. Так кажуть, коли хтось дуже злякався, почув страшну звістку. Яся. У кам’яних баб серця не було, але, мені здається, вони відчували час — усі віки, які проминули на цій землі. Запам’ятаймо!

Деякі мої однокласники вже вирішили, ким стануть в майбутньому. Одні хочуть бути економістами і адвокатами, бо це престижно і модно, інші — програмістами, бо це високооплачувана робота. А я вважаю, що треба обирати таку професію, яка була б тобі до душі. Мене дуже захоплює професія журналіста, особливо спеціального кореспондента. Людина, яка обрала цей фах, має бути розумною і вміти формулювати свою думку, а також чесною, щоб справедливо висвітлювати події. Але свобода слова можлива лише у незалежній і демократичній країні, якою стала наша Батьківщина у 1991 р. Ця професія для мужньої людини, яка не розгубиться у надзвичайній ситуації, адже спецкори дуже часто ведуть репортажі з гарячих точок. В наш час ця професія стала особливо актуальною і потрібною через надзвичайну загрозу світового тероризму. Я знаю, що для того, щоб стати журналістом, треба багато вчитися. Необхідно не тільки добре володіти українською мовою, а й знати кілька іноземних, щоб вміти спілкуватися з людьми з інших країн, якщо знадобиться. Я вчу англійську і німецьку мови, займаюсь спортом — туризмом, щоб підготувати себе фізично. Я впевнений, що обрав цікаву і потрібну людям професію, і готовий наполегливо працювати, щоб стати журналістом.