ЛЕГЕНДА ПРО ЛІЛІЮ Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали орди татарські. Страшний то був час: горіли села, голосили матері, просили захисту діти, а їх безжалісно рубали шаблями. Лилась кров, лились сльози. Старих людей рубали, молодих дівчат і хлопців забирали в полон і гнали в невідому країну. В одному селі ( а скільки таких сіл на широкій Україні ) росли і розквітали красиві вродою і станом чорноокі, працьовиті красуні. Ніжні, непорочні, як білий цвіт лілії. Одного разу на село налетіли татари. Дівчата, щоб не йти в неволю, втопились в бистрій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з’явились білі пуп’янки невідомих квітів. Коли зійшло сонце, проміння освітило згорище на місці села, і, наче злякавшись побаченого, пробігло по неспокійній поверхні річки, невідомі квіти розцвіли яскравим, сліпучим цвітом. Здавалось, що ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світла. А ввечері, з запахом сонця, ховалися від чорної ночі. З того часу ці чудові ніжні квіти, яких прозвали ліліями, просипаються з сонцем і засипають з його заходом.
Елизавета Федоровна очень активно занималась благотворительной деятельностью, которую вела и раньше, но не в таком объеме. Положение генерал-губернаторши давало ей широкую возможность для дел общественного призрения. Если просматривать периодику 1890-х годов, в разделах по благотворительности довольно часто встречается имя Е.И.В. Елисаветы Феодоровны, наряду с прот. И.И.Сергиевым - о. Иоанном Кронштадтским. Самое значительное дело в этот период - Елисаветинское благотворительное общество. «Елисаветинское благотворительное общество, состоящее под Высочайшим покровительством Их Императорских Величеств и под Августейшим попечительством Государыни Великой Княгини Елисаветы Феодоровны, учреждено специально для того, чтобы... призревать законных младенцев беднейших матерей, дотоле помещаемых, хотя без всякого права, в Московский Воспитательный дом, под видом незаконных. Основанное в январе 1892 г., исключительно для столицы, и распространившее в конце того же года, с Высочайшего соизволения, свою благотворительную деятельность и на всю Московскую губернию, Елисаветинское общество встретило теплое сочувствие среди москвичей, что дало ему возможность в короткое время образовать Елисаветинские комитеты при всех 224 московских церковных приходах и открыть таковые же во всех уездных городах Московской губернии» (журнал «Детская г.) Деятельность Общества была тщательно спланирована и охватывала детей различных возрастов, обеспечивая их будущее. Кроме того, Елизавета Федоровна возглавила Дамский комитет Красного Креста, а после гибели супруга она была назначена председательницей Московского управления Красного Креста.
Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали орди татарські. Страшний то був час: горіли села, голосили матері, просили захисту діти, а їх безжалісно рубали шаблями. Лилась кров, лились сльози. Старих людей рубали, молодих дівчат і хлопців забирали в полон і гнали в невідому країну.
В одному селі ( а скільки таких сіл на широкій Україні ) росли і розквітали красиві вродою і станом чорноокі, працьовиті красуні. Ніжні, непорочні, як білий цвіт лілії.
Одного разу на село налетіли татари. Дівчата, щоб не йти в неволю, втопились в бистрій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з’явились білі пуп’янки невідомих квітів. Коли зійшло сонце, проміння освітило згорище на місці села, і, наче злякавшись побаченого, пробігло по неспокійній поверхні річки, невідомі квіти розцвіли яскравим, сліпучим цвітом. Здавалось, що ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світла. А ввечері, з запахом сонця, ховалися від чорної ночі. З того часу ці чудові ніжні квіти, яких прозвали ліліями, просипаються з сонцем і засипають з його заходом.
Кроме того, Елизавета Федоровна возглавила Дамский комитет Красного Креста, а после гибели супруга она была назначена председательницей Московского управления Красного Креста.