І. Ніч колихала так ласкаво, про/те не спалося ніяк. (М. Рильський.) В криницю старості не заглядай, про/те, яким ти будеш, не гадай. (Д. Павичко.) Дівча стояло і співало про/те, що радості замало. (А. Малишко.) За/те кругом цвітуть, як льон, калюжки переливні. (М. Рильський.) Люблю вас, люди, мислячі істоти, за клопоти великі і малі, за/те, що ви скоряєте висоти, серцями прикипівши до землі. (П. Перебийніс.) Біда помучить, за/те мудрості научить. Не за/те кобилу б’ють, що сіра, а за/те, що воза побила. (Нар. творч вулице, тобі за/те, що ти в життя моє вростала смугою для злету, за/те, що ти була і є. (П. Перебийніс.) При боці шабля, в тороках бандура, немолодий… За/те яка статура! (В. Раєвський.) Козаки голили бороди, про/те завжди носили вуса. (З підр.) І певно, забути давно уже треба про/те, що хотілось багато сказати. (В. Раєвський.) З вітрами шепчуться тополі про/те, що в радісній далі зерно нап’ється сонця в полі і соків щедрої землі. (В. Сосюра.)

І. Ходити - сходити;

писати - списати;

шити - зшити;

губити - згубити;

топтати - стоптати;

кидати - скидати;

ховати - сховати;

фантазувати - сфантазувати;

єднати - з'єднати;

сипати - зсипати;

чистити - зчистити;

брати - зібрати;

вести - звести;

косити - скосити;

штовхнути - зіштовхнути;

їсти - з'їсти;

хотіти - схотіти;

куштувати - скуштувати;

танцювати - станцювати;

грати - зіграти.

    Вид дієслова  у більшості слів  змінюється (недоконаний - доконаний). Перед глухими приголосними к, п,  т, ф, х (словесна формула кафе  «Птах») пишемо с-.

ІІ. У садку потрібно скосити траву і зчистити від піску доріжки біля альтанки. Андрійку, ти можеш до зібрати скошену траву і зсипати її у яму?

І. 1. Він шукав. Придивлявся до облич, що миготіли перед очима, ходив довго з вулиці на вулицю, і дріж проходила йому по тілу, коли візники гукали на нього або дзвоник трамваю несподівано гримів йому коло вуха (В. Підмогильний). 2. І хоч тепер уже лягла утома і борозни прорізали чоло, я все ж радий, що кожну кому в своїх піснях я напоїв теплом (Д. Фальківський). 3. Щоразу, коли погляд ваш зупиняється на пам’ятникові Лесі Українки в Києві чи коли ви зупинитесь в алеї придніпровського парку, неминуче, мабуть, подумається вам: є в цих прекрасних образах щось і від неї самої, від авторки, від натхненної жінки-митця Галини Кальченко (О. Гончар).