Несподівана знахідка Народне оповідання Полтавщини
Моє мальовниче селище розташоване у звичайній для мене місцевості: нічого особливого тут не трапляється, жителі живуть звичайним життям. Але я б хотіла розповісти історію, яка трапилася зі мною влітку на День мого народження саме у моєму рідному селі. Тато на День народження подарував мені фотоапарат, а також пообіцяв взяти із собою на нічну риболовлю.
І ось наш човен пливе серединою річки. Ясна смуга світла від місяця на воді все ширшає, сяє золотим сяйвом, сягає по річці, неначе золота дорога в якийсь рай, у якесь мрійне царство. Прибувши на острів, тато поклав вудочки, поставив намет та розвів вогонь. Я від радощів фотографувала все, що мені подобалося. Ось по тихенькому стеблі повзе працьовита мурашка, на гілці співає свою пісню пташка, а на воді цвітуть гарні водяні лілії.
Аж ось заходить вечір. Кудись ховаються останні шуми і відгуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході червоне марево, а вже над ним у темряві зажевріла вечірня зоря. А місяць, що млів серед ясного неба сірою малопомітною плямою, під темним крилом ночі відразу ожив і засвітився чарівним вогнем. Мені захотілося сфотографувати цю красу. Від того, що я побачила через фотооб’єктив, у мене перехопило подих. На небі серед величезного розмаїття зірок пливла літаюча тарілка. Спочатку це була малопомітна цятка. Та чим ближче вона наближалася до острова, тим чіткіше було видно її контури. Вона виявилася геть такою, як в книжках та газетах. Я гала за її польотом, як зачарована. То була дивна казкова ніч. Коли настав ранок, мені здалося, що то все наснилося.
Повернувшись додому з татом, я на певний час забула ту чарівну ніч, але яким було моє здивування, коли, проявивши плівку, на нічному зоряному небі ми всі побачили силует літаючої тарілки. Може, то прибульці так вітали мене з Днем народження?
Був звичайний день. Вчителька молодших класів пішла до банку по кредит і зустріла свого учня. Вчитель: Ганно,доброго дня. Ти мене пам` ятаєш? Ганна: Марина Василівна? Хіба це ви? Вчитель:Так, постаріла мабуть? Ти тепер у банку працюэш? Ганна: Так,вже 10 років тут. Вчитель: Розкажи, що в тебе змінилось в житті? Ганна: Я вийшла заміж,народила двох дітей. Нещодавно приїхала з Польші. У мене там брат живе,їздила в гості. А ви як?Чому прийшли до банку? Вчитель: Донька моя заміж виходить,потрібні гроші на весілля. Пришла брати кредит. Ганна: Та ви що? Я позичу стільки,скільки треба. Вчитель: Дякую,Ганно. Хай щастить тобі. А я піду до дому,треба ще обід готувати. Марина Василівна пішла до дому, а Ганна ніяк не могла повірити,що зустріла таку рідну людину.
Народне оповідання Полтавщини
Моє мальовниче селище розташоване у звичайній для мене місцевості: нічого особливого тут не трапляється, жителі живуть звичайним життям. Але я б хотіла розповісти історію, яка трапилася зі мною влітку на День мого народження саме у моєму рідному селі. Тато на День народження подарував мені фотоапарат, а також пообіцяв взяти із собою на нічну риболовлю.
І ось наш човен пливе серединою річки. Ясна смуга світла від місяця на воді все ширшає, сяє золотим сяйвом, сягає по річці, неначе золота дорога в якийсь рай, у якесь мрійне царство. Прибувши на острів, тато поклав вудочки, поставив намет та розвів вогонь. Я від радощів фотографувала все, що мені подобалося. Ось по тихенькому стеблі повзе працьовита мурашка, на гілці співає свою пісню пташка, а на воді цвітуть гарні водяні лілії.
Аж ось заходить вечір. Кудись ховаються останні шуми і відгуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході червоне марево, а вже над ним у темряві зажевріла вечірня зоря. А місяць, що млів серед ясного неба сірою малопомітною плямою, під темним крилом ночі відразу ожив і засвітився чарівним вогнем. Мені захотілося сфотографувати цю красу. Від того, що я побачила через фотооб’єктив, у мене перехопило подих. На небі серед величезного розмаїття зірок пливла літаюча тарілка. Спочатку це була малопомітна цятка. Та чим ближче вона наближалася до острова, тим чіткіше було видно її контури. Вона виявилася геть такою, як в книжках та газетах. Я гала за її польотом, як зачарована. То була дивна казкова ніч. Коли настав ранок, мені здалося, що то все наснилося.
Повернувшись додому з татом, я на певний час забула ту чарівну ніч, але яким було моє здивування, коли, проявивши плівку, на нічному зоряному небі ми всі побачили силует літаючої тарілки. Може, то прибульці так вітали мене з Днем народження?
Вчитель: Ганно,доброго дня. Ти мене пам` ятаєш?
Ганна: Марина Василівна? Хіба це ви?
Вчитель:Так, постаріла мабуть? Ти тепер у банку працюэш?
Ганна: Так,вже 10 років тут.
Вчитель: Розкажи, що в тебе змінилось в житті?
Ганна: Я вийшла заміж,народила двох дітей. Нещодавно приїхала з Польші. У мене там брат живе,їздила в гості. А ви як?Чому прийшли до банку?
Вчитель: Донька моя заміж виходить,потрібні гроші на весілля. Пришла брати кредит.
Ганна: Та ви що? Я позичу стільки,скільки треба.
Вчитель: Дякую,Ганно. Хай щастить тобі. А я піду до дому,треба ще обід готувати.
Марина Василівна пішла до дому, а Ганна ніяк не могла повірити,що зустріла таку рідну людину.