Вишита сорочка здавна була традиційним одягом українців, і в наш час вишиванка не втратила своєї популярності, навіть навпаки гається певна хвиля посиленого інтересу до неї і українського національного одягу загалом. Спробуємо розібратися, де і з якої нагоди зараз одягають вишиту сорочку, куди доцільно в ній піти і хто з відомих людей має в своєму гардеробі такий елемент національного одягу. Спершу про традиційну роль вишитої сорочки, як звичайного одягу. Досить часто вона використовується як святковий одяг з нагоди якоїсь події, наприклад, все більше людей полюбляють зустрічати в ній свій день народження, не кажучи вже про такі традиційні християнські свята як Пасха, Різдво і Трійця. Деякі люди замовляють собі вишиту сорочку саме до якогось свята і надалі вдягають її час від часу саме на свята. Вишиванка як щоденний одяг поки не користується великою популярністю, хоча окремі особи використовують її і таким чином. Все частіше вишиті сорочки вдягають на весілля: як власне, так і чуже. І якщо для чужого весілля використовується переважно вже готова сорочка, то ті, хто зважуються одягнути її на власне, підходять до цього досить серйозно: розробляють дизайн, підбирають розміри, замовляють вишивку за кілька місяців до події. Все більшої популярності набувають весілля в національному стилі, тоді вже виготовляється цілий національний костюм, а не лише сорочка, як його елемент. Та це все варіанти традиційного застосування вишиванки, тим часом як новий час пропонує інші цікаві нагоди для того, щоб одягнути таку сорочку. Мабуть, найбільшу кількість людей у вишиванках можна побачити на День Незалежності, 24 серпня. В цей день в багатьох містах відбувають заходи, так чи інакше пов’язані з вишиванками. Зокрема, в 2006 році в Рівному понад 3000 людей, одягнутих в вишиті сорочки, зібралося на центральному майдані. А в Луцьку в 2007 році відбулась акція «Українська вишиванка» , на якій було встановлено рекорд – найбільша кількість людей в Україні, одягнутих в вишиванки. Одночасно зібралося 3086 осіб, які вишикувались у формі тризуба на Театральному майдані. Наступного року акція повторилась, цього разу учасники в вишиванках вишикували слово «Луцьк» , хоча і не досягли минулорічного рекорду. Цікавим методом вирішили підтримати національні традиції в Рівному та Івано-Франківську – відповідно, в 2007 та 2008 році: на День Незалежності міська рада зробила безкоштовним проїзд для всіх пасажирів в національному одязі. Але події, пов’язані з вишиванками, відбуваються не лише на Західній Україні. 24 серпня 2008 року мистецька акція, яка називалася Ніч Незалежності, відбувалася в торговельному центрі “Арена-Сіті” в Києві. Серед дорогих магазинів, казино та ресторанів у самому центрі Києва відбулися народні гуляння, обов’язковим атрибутом яких, своєрідним дрес-кодом, стала вишиванка. Свою мистецьку акцію організатори цього дійства протиставили офіційним урочистостям до Дня Незалежності та традиційним концертам на площах гав за гуляннями і Президент Віктор Ющенко з сім’єю. «Ніч Незалежності» складалась з двох частин – концерту українських співаків та гуртів і after party. Була спеціально підібрана музична програма, у якій звучали як патріотичні, так і ліричні твори у виконанні гуртів «Перкалаба» , «Піккардійська терція» , «Гайдамаки» , «Тартак» , «Плач Єремії», «Мертвий Півень» , «O.Torvald» та Віктора Морозова. Після концерту відомі ді-джеї запропонували свої ультрасучасні клубні версії найкращих українських пісень і мелодій 50-60-70 років. Події, пов’язані з вишиванками, відбуваються не лише на день Незалежності. Так, в Тернополі вже два роки підряд відбувається всеукраїнський фестиваль «Цвіт вишиванки» , в якому представники майже всіх регіонів України, представляють на сцені самобутність національного вбрання своїх місцевостей. Представники різних областей пояснюють, що властиво вишитим сорочкам саме у їхньому краї, а гості фестивалю мають можливість оглянути і придбати прикрашений вишивкою одяг. ..
Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії. Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі. Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів. Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників. Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
Спершу про традиційну роль вишитої сорочки, як звичайного одягу. Досить часто вона використовується як святковий одяг з нагоди якоїсь події, наприклад, все більше людей полюбляють зустрічати в ній свій день народження, не кажучи вже про такі традиційні християнські свята як Пасха, Різдво і Трійця. Деякі люди замовляють собі вишиту сорочку саме до якогось свята і надалі вдягають її час від часу саме на свята. Вишиванка як щоденний одяг поки не користується великою популярністю, хоча окремі особи використовують її і таким чином.
Все частіше вишиті сорочки вдягають на весілля: як власне, так і чуже. І якщо для чужого весілля використовується переважно вже готова сорочка, то ті, хто зважуються одягнути її на власне, підходять до цього досить серйозно: розробляють дизайн, підбирають розміри, замовляють вишивку за кілька місяців до події. Все більшої популярності набувають весілля в національному стилі, тоді вже виготовляється цілий національний костюм, а не лише сорочка, як його елемент.
Та це все варіанти традиційного застосування вишиванки, тим часом як новий час пропонує інші цікаві нагоди для того, щоб одягнути таку сорочку.
Мабуть, найбільшу кількість людей у вишиванках можна побачити на День Незалежності, 24 серпня. В цей день в багатьох містах відбувають заходи, так чи інакше пов’язані з вишиванками. Зокрема, в 2006 році в Рівному понад 3000 людей, одягнутих в вишиті сорочки, зібралося на центральному майдані. А в Луцьку в 2007 році відбулась акція «Українська вишиванка» , на якій було встановлено рекорд – найбільша кількість людей в Україні, одягнутих в вишиванки. Одночасно зібралося 3086 осіб, які вишикувались у формі тризуба на Театральному майдані. Наступного року акція повторилась, цього разу учасники в вишиванках вишикували слово «Луцьк» , хоча і не досягли минулорічного рекорду. Цікавим методом вирішили підтримати національні традиції в Рівному та Івано-Франківську – відповідно, в 2007 та 2008 році: на День Незалежності міська рада зробила безкоштовним проїзд для всіх пасажирів в національному одязі.
Але події, пов’язані з вишиванками, відбуваються не лише на Західній Україні. 24 серпня 2008 року мистецька акція, яка називалася Ніч Незалежності, відбувалася в торговельному центрі “Арена-Сіті” в Києві. Серед дорогих магазинів, казино та ресторанів у самому центрі Києва відбулися народні гуляння, обов’язковим атрибутом яких, своєрідним дрес-кодом, стала вишиванка. Свою мистецьку акцію організатори цього дійства протиставили офіційним урочистостям до Дня Незалежності та традиційним концертам на площах гав за гуляннями і Президент Віктор Ющенко з сім’єю. «Ніч Незалежності» складалась з двох частин – концерту українських співаків та гуртів і after party. Була спеціально підібрана музична програма, у якій звучали як патріотичні, так і ліричні твори у виконанні гуртів «Перкалаба» , «Піккардійська терція» , «Гайдамаки» , «Тартак» , «Плач Єремії», «Мертвий Півень» , «O.Torvald» та Віктора Морозова. Після концерту відомі ді-джеї запропонували свої ультрасучасні клубні версії найкращих українських пісень і мелодій 50-60-70 років.
Події, пов’язані з вишиванками, відбуваються не лише на день Незалежності. Так, в Тернополі вже два роки підряд відбувається всеукраїнський фестиваль «Цвіт вишиванки» , в якому представники майже всіх регіонів України, представляють на сцені самобутність національного вбрання своїх місцевостей. Представники різних областей пояснюють, що властиво вишитим сорочкам саме у їхньому краї, а гості фестивалю мають можливість оглянути і придбати прикрашений вишивкою одяг. ..
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.