Мені дуже сподобалося у Львівській опері. Там дуже гарна архітектура Я чула що Львівська опера Заснована в 1900р. У 1939 році став називатися Львівським державним оперним театром, а до цього носив назву Великий міський театр. У 1956 році був названий на честь Івана Франка. Сьогодні це Львівський національний академічний театр опери та балету ім. С. А. Крушельницької. Сама будівля була побудована на річці Полтва. Це був вимушений захід, оскільки в центрі міста практично не залишилося місць для зведення театру. Творцем став польський архітектор Зигмунт Горголевський. Внутрішні роботи виконані за проектом так само Горголевського, але керував тут вже Марцелій Гарасимович. Будівлю прикрашає безліч скульптур і унікальний живопис. Над цим працювали такі майстри як: Антоній Попель, Петро Войтович, Тадеуш Баронч, Юліан Марковський та ін. Стиль - неоренесанс і необароко з елементами модерну. Дуже багатий інтер'єр, де є багато мармуру і позолоти, а так само використовувалися ліпнина, скульптури і живопис. При будівництві виникало багато труднощів, але 4 жовтня 1900 року урочисто був відкритий львівський оперний театр прем'єрою опери «Янек» В. Желенського.
Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.
Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.
Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.
А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.
Як хороше, як гарно навкруги тобі, осінь, за цю красу!
Мені дуже сподобалося у Львівській опері. Там дуже гарна архітектура Я чула що Львівська опера Заснована в 1900р. У 1939 році став називатися Львівським державним оперним театром, а до цього носив назву Великий міський театр. У 1956 році був названий на честь Івана Франка. Сьогодні це Львівський національний академічний театр опери та балету ім. С. А. Крушельницької. Сама будівля була побудована на річці Полтва. Це був вимушений захід, оскільки в центрі міста практично не залишилося місць для зведення театру. Творцем став польський архітектор Зигмунт Горголевський. Внутрішні роботи виконані за проектом так само Горголевського, але керував тут вже Марцелій Гарасимович. Будівлю прикрашає безліч скульптур і унікальний живопис. Над цим працювали такі майстри як: Антоній Попель, Петро Войтович, Тадеуш Баронч, Юліан Марковський та ін. Стиль - неоренесанс і необароко з елементами модерну. Дуже багатий інтер'єр, де є багато мармуру і позолоти, а так само використовувалися ліпнина, скульптури і живопис. При будівництві виникало багато труднощів, але 4 жовтня 1900 року урочисто був відкритий львівський оперний театр прем'єрою опери «Янек» В. Желенського.
Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.
Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.
Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.
А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.
Як хороше, як гарно навкруги тобі, осінь, за цю красу!