Надписати над кожним словом частини мови він відступив своє поле сестрі під умовою, що має проживати при ній до кінця свого життя, але, впившися, твердив, що вона витуманила те поле у нього, що чигає на його смерть і жалує йому кожного кусника хліба і т. ін., і що з нього не буде вже ніколи ґазда, як інші люди. женитися не хотів, бо, як казав, своєї власної хати не мав, а в винаймленій не хотів сидіти. гонор не позволяв. не був із такого роду, щоб, оженившися, іти зараз на жіноче або комірне. він походив із попівського роду. пригадував собі ще ді в дійсності не думав ніколи про женитьбу поважно. в молодих літах рвався за фірманкою, "шалів", як сам оповідав, за кіньми, наймаючись то тут, то там, по панах, а пізніше не припадали йому сільські дівчата до вподоби,— і його найкращий вік перейшов, що й сам не стямився, як і коли. уходив у сільських дівчат за якогось недоступного героя, на якого не ялося [8] їм підносити очей. їм лестило се, наколи він закинув до них своїм дзвінким, геройським, далекосяглим голосом яке-небудь підхлібне слово або, зажартувавши, обняв яку, блискавкою притискаючи її до себе, але думати про нього, як про жениха, не вспіла ніколи ні одна. молитов знав стільки, що й сам дяк, а своїх сільських товаришів, що не підходили йому під пару, трактував із легковаженням. убирався гарно, в самі тонкі і дорогі строї [9], жив безжурно з дня на день, одначе був би, без уваги на свою лицарську вдачу, пропав марно, якби не сестра, що, мов добрий дух, сторожила над усіма в своїй хаті і не давала нікому духом і тілом пропадати. парасинку любив над усе. всі свої теплі, ніжні почування переносив на молоде, несміливе дівчатко, що мов та пташина, вешталося між самими старшими, безжурно та пестливо тулячися то тут, то там. однак се все не вменшало турботи докії про будучину доньки. вона відчувала й бачила, що становила одна собою підвалину цілої будівлі, в якій хоронилися муж, брат і донька, але відчувала, що сил її не стане вже надовго.
