сьогодні слово "духовність" згадують дуже часто, але, мабуть, не всі розуміють, його значення. одні вважають, що духовність — це розумність. інші — що це щось церковне.
наше життя - це терен, котрий обплітає нас, болю. хтось бореться з ним, а хтось - опускає руки. ті, хто зламався, не змогли витримати тягар проблем, що звалилися на них дощем, що ранить кожною краплиною, починають закриватися або знущатися над іншими, показуючи свою силу. я думаю, що грубість - це ознака слабкості людини, котра не змогла протистояти водоспаду життєвих обставин. серед моїх ровесників є багато таких, які намагаються утвердитися у житті за рахунок зверхності,зневаги інших, грубості, своєї невихованості. не розуміючи простих істин співжиття в колективі, такі люди викликають осуд і ніколи не стануть лідерами. ніхто не хоче мати справу з грубіяном. від нього відвертаються на вулиці, а також в громадських місцях. грубість ніколи не була окрасою людини.
також, дуже невиховано висловлювати свою думку категорично, в різких висловах. лаятися на тих, хто не поділяє цю думку. думаю, що нам усім не потрібно стояти осторонь грубості і невихованості, а боротися з ними. тому кажуть: перед грубістю зачиняються двері й закриваються серця. тому, якщо хочеш, щоб з тобою охоче спілкувалися, треба бути чемним і ввічливим.
розбудова україни, як демократичної правової держави, потребує ретельного аналізу законодавства як важливої умови забезпечення прав і свобод людини. особливо це стосується найбільш вразливої категорії нашого населення - дітей.
найсерйознішою проблемою у сфері захисту прав дитини в україні на сьогодні є дитяча бездоглядність та безпритульність. дана проблема в україні має місце вже досить давно. політика держави щодо соціального захисту безпритульних дітей ґрунтується на положеннях законів україни «про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.1995 р., «про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21.06.2001 р., «про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.
незахищеною категорією у будь-якій країні є діти,- члени сімей, що потребують від суспільства у вирішенні своїх проблем. більшість таких сімей, як правило, перебувають у складному матеріальному, психологічному, емоційному становищі. не бажаючи примиритися з реальністю, діти йдуть з рідних домівок. у значної частини з них фактично немає рідних сімей, оскільки батьки зловживають алкоголем або перебувають у місцях позбавлення волі. діти змушенні проживати у чужих людей, у сім’ях родичів, в і інших дітей, на вокзалі, залишених будівлях тощо.
сьогодні слово "духовність" згадують дуже часто, але, мабуть, не всі розуміють, його значення. одні вважають, що духовність — це розумність. інші — що це щось церковне.
наше життя - це терен, котрий обплітає нас, болю. хтось бореться з ним, а хтось - опускає руки. ті, хто зламався, не змогли витримати тягар проблем, що звалилися на них дощем, що ранить кожною краплиною, починають закриватися або знущатися над іншими, показуючи свою силу. я думаю, що грубість - це ознака слабкості людини, котра не змогла протистояти водоспаду життєвих обставин. серед моїх ровесників є багато таких, які намагаються утвердитися у житті за рахунок зверхності,зневаги інших, грубості, своєї невихованості. не розуміючи простих істин співжиття в колективі, такі люди викликають осуд і ніколи не стануть лідерами. ніхто не хоче мати справу з грубіяном. від нього відвертаються на вулиці, а також в громадських місцях. грубість ніколи не була окрасою людини.
також, дуже невиховано висловлювати свою думку категорично, в різких висловах. лаятися на тих, хто не поділяє цю думку. думаю, що нам усім не потрібно стояти осторонь грубості і невихованості, а боротися з ними. тому кажуть: перед грубістю зачиняються двері й закриваються серця. тому, якщо хочеш, щоб з тобою охоче спілкувалися, треба бути чемним і ввічливим.
розбудова україни, як демократичної правової держави, потребує ретельного аналізу законодавства як важливої умови забезпечення прав і свобод людини. особливо це стосується найбільш вразливої категорії нашого населення - дітей.
найсерйознішою проблемою у сфері захисту прав дитини в україні на сьогодні є дитяча бездоглядність та безпритульність. дана проблема в україні має місце вже досить давно. політика держави щодо соціального захисту безпритульних дітей ґрунтується на положеннях законів україни «про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.1995 р., «про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21.06.2001 р., «про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.
незахищеною категорією у будь-якій країні є діти,- члени сімей, що потребують від суспільства у вирішенні своїх проблем. більшість таких сімей, як правило, перебувають у складному матеріальному, психологічному, емоційному становищі. не бажаючи примиритися з реальністю, діти йдуть з рідних домівок. у значної частини з них фактично немає рідних сімей, оскільки батьки зловживають алкоголем або перебувають у місцях позбавлення волі. діти змушенні проживати у чужих людей, у сім’ях родичів, в і інших дітей, на вокзалі, залишених будівлях тощо.