Накреслити схеми до поданих речень що мені відкрили очі на невмирущу душу материнську, без котрої збіднів би цілий світ.

2. А журавлі пливли, хоч буря вже ревіла, тяглись, бо їм весна зоріла в рідних краях.

3. Не соромся питати, коли всі мовчать, про те, чого ти не знаєш, але хочеш знати.

4. Я сьогодні не знаю, хто там ходить в саду, як я щастя впізнаю, де кохання знайду.

5. Над світом, що став загадковим, я чую подихи, що залишив співець.

6. Коли літнього ранку приходжу до тихого озерця, де на підрум’яненому сонцем плесі срібляться лілії, мене завжди охоплює якесь незвичне почуття.

7. Пам’ятаю, як нестерпно пекло липневе сонце і як грало воно на дзеркалі ставка...

8. Я бачу, що дачники, які вийшли разом зі мною з потяга, уже розійшлися, що на станційній платформі нема більше нікого і що я лишився там.

9. Якщо позабудеш стежину до хати, яку дитинчам нав протоптав, і матір, і рід свій, і слово крилате, то значить чужинцем бездушним ти став.

10. Справжня велич духу полягає в тому, щоб робити без свідків те, що ти робиш для похвали людської.

Люблю весну, тому що мені подобається ігати за боротьбою, що відбувається в цей час у природі. Мені подобається, як весняна пора проганяє зиму, яка не хоче відступати. Але як би не намагалася зима затриматися, нічого в неї не вийде, адже тепер сонце починає яскраво світити, воно своїми променями прогріває землю. Від його тепла тануть сніги. Мені подобається ігати навесні, як біжать струмки, як все поступово оживає і прокидається від зимового сну.

Все частіше ми можемо ігати в небі зграї перелітних птахів. Але, якщо восени вони покидали нас, то тепер починають активно повертатися. Вони повертаються, сповіщаючи нас своїм співом і криками. Птахи починають вити гнізда, в яких потім будуть висиджувати пташенят.

За кількістю пестливих форм серед мов світу пріоритетне місце посідає українська. «Матінка», «соловейко», «малесенький», «першенький» - ось як лагідно звучать наші слова. Подібного явища не зустрінемо в мові англійській чи німецькій. Для українця назва предмета – це водночас і його оцінка. «Рученьками» ми називаємо руки й дорослої людини, «коником» - дужого коня. Ставлення людини до навколишнього світу формується в перші місяці її життя. Ласкава мова матері майбутнього козака згодом стає його повсякденною мовою. Вчені переконані, що особливості мови впливають на людську вдачу. Дітей в Україні називали тільки лагідно: Петрик, Іванко, Галинка. Дорослих – поважливо. Ви можете хоч подумати назвати Олексу Довбуша Льошкою Довбушем? Назвати Устима Кармелюка … У нас же й такої форми імені не існує! Улюблені українцями імена теж розповідають про народну душу. Оспіване в піснях ім’я Катерина походить від грецького слова, що означає «непорочна», «свята»; Ярина в перекладі з грецької означає «мир»; Тарас – «бунтівливий». А який казковий дивосвіт рослинних та тваринних назв створило українське поетичне світосприймання! Тут і татарське зілля, і вовчі ягоди, горицвіт і павині очі, нечуй-вітер і перекотиполе… Трав’яного стрибунця український народ узгодив зі своїм сприйманням і нарік коником. Усі ці назви – відгук української душі на красу. В цих найменнях – замилування світом і любов до цього. У творенні назв відбито національний іб думання.