НАКРЕСЛИТИ СХЕМИ ВСІХ СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ З ТВОРУ
Чи знаєте ви українську ніч? о, ви не знаєте української ночі! Пригляньтесь до неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розширилось іще безмежніш. Горить і дише воно. Земля вся у срібному світлі; а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млостю, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівлива ніч! Нерухомо, натхненно стали гаї, виповнені темрявою, і кинули велетенську тінь од себе. Тихі та спокійні ці стави; холод і морок вод їх похмуро оточений темно-зеленими стінами садів. Незаймані гущавини черешень та черемхи боязко своє коріння у студені джерела і шепочуть іноді листям, немов сердячись та гніваючись, коли прекрасний зальотник — нічний вітер, закравшися зненацька, цілує їх. Увесь ландшафт спить. А вгорі все дише, все чудове, все урочисте. А на душі й безмежно, і дивно, і рої срібних видінь зграйно виникають у її глибині. Божественна ніч! Чарівлива ніч! І раптом усе ожило: і гаї, і стави, і степи. Котиться величний грім українського солов'я, і здається, що й місяць заслухався його посеред неба… Як зачароване, дрімає на пагорбі село. Ще біліше, ще краще блищать проти місяця гурти хат; ще сліпучіше вирізуються з темряви низькі їх стіни. Пісні замовкли. Скрізь тихо.

- А ці абрикоси і всередині жовті чи тільки зверху?
- Хтозна. Я тільки кісточку бачив: гостренька така з одного боку, а з другого тупіша...
- Мені здається, що вони гарячі. Оце ніч, а вони гарячі...
- По-моєму, вони в пушку, еге ж?
- Хтозна... Скоро ось взнаємо.
Вогонь почав пригасати. Тільки жарок ще грав і мінився.
- Ану, Па', сходи ще ти подивися за Штокалом, твоя черга, — сказав Сипка. Прислухався.
- Цсс, наче хтось іде, — зашепотів. — О, чуєш?
Угорі справді щось наче протупало і зникло. Потім звідти покотилася грудка, упала в наше багаття, і з нього шугнули іскри. Ми посхоплювалися на ноги і задерли голови, але після вогню не бачили й на крок від себе.
- Не бійтеся, це я, — хрипко сказав хтось ізгори.
До наших ніг потекла дрібна глина, а слідом за нею з'їхав... Штокало. Він тримав обома руками біля грудей кепку з абрикосами...
- Нате, їжте та йдіть уже додому, бо мені спать хочеться. — Штокало дихнув на нас ядучим тютюновим духом з рота.

Назвіть мовні особливості (стилістичні маркери): морфологічні, лексичні, синтаксичні, ілюструючи їх цитатами з тексту. (Наприклад, вказуючи стилістичний маркер лексичного рівня мови “наявна наукова термінологія”, виписати у дужки усі слова, що Ви вважаєте термінами).
0

Вірний приятель - то найбільший скарб!З ним ти почуваэшся щасливим,впевненим у собі.Якщо це твій вірний приятель,то чи маэ він просити щось за його послуги?Я думаю ні,адже це дружба,коли ви допомагаэте один одному просто так,з радістю на душі та із задоволенням.Тобто друг маэ бути совісним і чесним.Але,на мою думку,тобі не потрібно цим користуватися.Тобі також потрібно відповідати добром.І яким би не був твій вірний приятель,будь з ним щирим та відвертим,бережи його!Тобі випала велика можливість !